Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.

5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Коментар:

1. Коментована стаття визначає обсяг цивільної дієздатності неповнолітніх, тобто осіб у віці від 14 до 18 років. Обсяг дієздатності неповнолітніх є значно ширшим, ніж у малолітніх, проте вужчим, ніж у осіб з повною дієздатністю. Саме тому ЦК позначає дієздатність неповнолітніх як неповну.

Ст. 32 регулює лише питання так званої "позитивної дієздатності" неповнолітніх, тобто дієздатності у сфері укладення правочинів. Правове регулювання відповідальності неповнолітніх здійснюється згідно ст. 33 ЦК.

2. Як випливає із змісту даної статті, неповнолітні самостійно мають право:

1) вчиняти дрібні побутові правочини (див. коментар до статті 31 ЦК);

2) розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Під "іншими доходами" слід розуміти кошти або інше майно, отримане від участі у підприємницькій діяльності, у спадщину, за виконання договору підряду, від здачі майна в оренду тощо. Але при цьому слід мати на увазі, що самостійно розпоряджатися такими доходами неповнолітній має право не у будь-який спосіб, а лише у межах дій, передбачених ст. 31, пунктами 2 - 4 ч. 1 ст. 32 ЦК. Іншими словами, неповнолітній має право, наприклад, спрямувати зароблені кошти на укладення дрібних побутових правочинів, договору банківського вкладу, а не укладення договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомості, позики, управління майном тощо.

Якщо неповнолітній зловживає даним правом, використовує його на шкоду собі, інтересам інших осіб, що заслуговують на увагу (членів сім'ї, кредиторів, інших засновників (учасників) юридичних осіб), суд на підставі заяви законних представників неповнолітнього, органу опіки та піклування може обмежити неповнолітнього у праві самостійно розпоряджатися своїми доходами або позбавити його цього права (ч. 5 ст. 32 ЦК). Ця норма перекликається з інститутом марнотратництва, який існує в зарубіжних правових системах (зокрема, у французькому ЦК).

Порядок розгляду судами справ про обмеження дієздатності неповнолітнього регулюється ст. ст. 236 - 241 ЦПК;

3) здійснювати як особисті немайнові, так і майнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності (ст. ст. 423, 424 ЦК);

4) бути учасником (засновником) юридичних осіб. При цьому на відміну від інших прав неповнолітніх, передбачених у ст. 32 ЦК, стосовно цього права закон робить застереження про те, що його здійснення може бути заборонено законом або установчими документами. Так, політичні партії створюються за ініціативою громадян, які досягли 18 років і не тримаються в місцях позбавлення волі (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про об'єднання громадян"), а їхніми членами можуть бути лише громадяни, які мають право голосу, тобто вони також мають досягти 18 років (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про політичні партії"). Засновниками громадських організацій можуть бути особи, які досягли 18 років, а засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій - особи, які досягли 15 років (ч. 2 ст. 11 Закону України "Про об'єднання громадян"). Засновниками благодійних організацій можуть бути особи, які досягли 18 років (ст. 5 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації");

5) укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним неповнолітньою особою на своє ім'я. Інструкція НБУ про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах передбачає, що особи, які не досягли 16 років, подають замість паспорта свідоцтво про народження (пункт 6.3 Інструкції).

Слід підкреслити, що аналіз змісту ЦК та інших законодавчих актів дає підстави стверджувати, що перелік правочинів, які неповнолітня особа має право укладати самостійно, може бути доповнений. Так, згідно ч. 2 ст. 29 ЦК фізична особа, яка досягла 14 р., за загальним правилом вільно обирає собі місце проживання; відповідно до ч. 3 ст. 1269 ЦК особа, яка досягла 14 років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальників..

3. Інші правочини неповнолітній укладає за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Форма надання згоди відповідає формі правочину, на вчинення якого неповнолітнім надається згода. При цьому згідно із змінами, внесеними до ч. 4 ст. 32 ЦК, згода має бути одержана від обох батьків. Такий порядок узгоджується з нормами СК, із змісту яких (ч. 2, 3 ст. 177) випливає необхідність одержання згоди обох батьків на вчинення неповнолітньою дитиною правочину.

Водночас Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України дозволяє нотаріусу посвідчити відповідний правочин, укладений неповнолітнім, за умови подання згоди будь-кого з батьків. В такому випадку згода має бути одержана від того з батьків, з яким дитина постійно проживає. Другий з батьків має бути повідомлений про намір неповнолітнього укласти правочин нотаріусом або тим з батьків, який дає згоду. В останньому випадку нотаріусу мають бути подані докази відправлення та одержання адресатом відповідного повідомлення (абзац дев'ятий пункту 40 Інструкції).

Згоду обох батьків Інструкція, що відтворює норму абзацу другого ч. 2 ст. 32 ЦК, вимагає лише у разі вчинення неповнолітнім правочинів щодо транспортних засобів або нерухомого майна (абзац четвертий пункту 40 Інструкції).

Слід звернути увагу на ще одну неузгодженість норм ЦК та інших законодавчих актів. Згідно частин 2 - 4 ст. 32 будь-який правочин, що вчиняється неповнолітнім за згодою батьків (одного з них), усиновлювача, піклувальника, вимагає також дозволу органу опіки та піклування. Згідно частин 2, 3 ст. 177 СК коло правочинів, які вчиняють неповнолітні за згодою батьків, звужено до трьох:

1) договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації;

2) видача письмових зобов'язань від імені дитини;

3) відмова від майнових прав дитини.

Майже аналогічні правила встановлені ЦК щодо правочинів, які вчиняються неповнолітнім за згодою піклувальника (ч. 2 ст. 71 ЦК).

Наведений у СК перелік правочинів, на вчинення яких має бути надана згода органів опіки та піклування, може бути доповнений правочинами щодо транспортних засобів та розпорядження грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на ім'я неповнолітнього, оскільки згода органів опіки та піклування щодо них спеціально вимагається ЦК (абзац другий ч. 2, ч. 3 ст. 32). Для вчинення неповнолітнім інших правочинів згоди органів опіки та піклування вимагати не слід.