Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Коментар:

1. Право власності як і будь-яке інше суб'єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Ці обставини нерідко іменуються "способи набуття права власності". Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні.

До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), набувальна давність (ст. 344), викуп пам'ятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при похідних підставах виникнення права власності на річ завжди необхідно враховувати можливість існування прав на дану річ інших осіб - невласників (наприклад, орендаря, заставодержателя, суб'єкта іншого обмеженого речового права). Ці права, як правило, не припиняються при зміні власника речі, яка переходить до нового володільця. Зрозуміло, що на первісного набувача речі подібні обмеження не поширюватимуться. У цьому відношенні діє відомий ще з римського приватного права принцип: "Ніхто не може передати іншому більше прав, ніж сам має".

Зберігає свою практичну значимість також поділ підстав набуття права власності на загальні (правочини, спадкування та ін.), які можуть призвести до виникнення права власності у будь-якого суб'єкта, та спеціальні (конфіскація, реквізиція та ін.), які можуть забезпечити виникнення права власності у певних суб'єктів, наприклад держави чи фізичних осіб.

2. Велике практичне значення має правильне встановлення особи власника конкретного майна. В ст. 330 ЦК закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку, або незаконність права власності не випливатиме із закону. Таким чином, власник не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно. Водночас окремими нормативно-правовими актами передбачаються різноманітні правовстановлюючі чи інші документи, якими має підтверджуватися право власності. Перелік правовстановлювальних документів на об'єкти нерухомого майна наведено в додатку N 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року, а нині у ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Право власності на інші об'єкти, наприклад, зброю, транспортні засоби тощо, може підтверджуватися реєстраційними документами. Правовстановлююче значення мають також документи зобов'язального характеру, які засвідчують право особи на грошові суми, внесені в банківські установи, на майно, належне за іменними цінними паперами.