Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо).

2. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до двадцяти відсотків вартості речі.

3. Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.

4. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.

Коментар:

1. Особа, яка знайшла загублену річ, має право на відшкодування необхідних витрат, зумовлених знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо) від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, чи від органу місцевого самоврядування, у власність якого перейшла дана річ (див. ст. 338 ЦК), а також винагороду за знахідку від її власника (володільця).

2. Закон визначає, що розмір винагороди не має перевищувати 20 відсотків вартості речі. Норма п. 2 ст. 339 ЦК є імперативною. Це означає, що особа, яка знайшла загублену річ, не має права вимагати винагороди, що перевищує 20 відсотків.

3. На практиці досить часто трапляються випадки, коли особа, яка загубила річ, публікує про це оголошення, що містить обіцянку виплатити винагороду за повернення речі. Якщо така пропозиція є публічною офертою, а дії особи, яка знайшла загублену річ, відповідають вимогам про акцепт, то договір вважається укладеним. Винагорода за знахідку в такому випадку виплачується на умовах публічної обіцянки (ст. 1144 ЦК), тобто винагорода виплачується саме в тому розмірі, який був зазначений в оголошенні.

4. На особу, яка знайшла чужу річ, покладаються певні обов'язки, передбачені ст. 337. Невиконання нею таких обов'язків позбавляє особу права на отримання винагороди за знахідку.