Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Коментар:

1. Цивільна дієздатність передбачає здатність фізичної особи розуміти значення своїх дій та керувати ними не лише в силу свого віку, але й за станом своєї психіки. Тому часткова або повна нездатність фізичної особи розуміти значення своїх дій або керувати ними може бути підставою для обмеження фізичної особи у цивільній дієздатності або визнання її недієздатною. Останні інститути є винятково важливими засобами для захисту прав та інтересів як самої особи, так і членів її сім'ї, інших суб'єктів, з якими вона вступає в цивільні відносини.

2. Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визнаються: а) наявність у особи психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; б) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, якщо фізична особа цими діями ставить себе чи свою сім'ю, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється лише на підставі судового рішення.

3. Справа про обмеження дієздатності фізичної особи розглядається судом в порядку окремого провадження на підставі заяви членів її сім'ї, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу (ч. 1 ст. 237 ЦПК).

Законодавство України встановлює презумпцію психічного здоров'я людини, якщо інше не буде встановлено в законному порядку. Відповідно до ст. 3 Закону "Про психіатричну допомогу" кожна особа вважається такою, що не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Ст. 1 зазначеного Закону визначає психічний розлад як розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати навколишню дійсність, свій психічний стан і поведінку. При цьому діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'язаних зі станом її психічного здоров'я (ч. 1 ст. 7 Закону).

Якщо розглядається справа про обмеження дієздатності особи суд, встановивши, що існують достатні дані, які свідчать про психічний розлад, призначає судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану особи (ч. 1 ст. 239 ЦПК). Такими даними можуть бути довідка про стан здоров'я, виписка із історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами (абзац перший пункту 3 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 р.). Як зазначено у ст. 7 Закону "Про психіатричну допомогу", забороняється визначати стан психічного здоров'я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психіатричного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно.

В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: 1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу; 2) чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними (пункт 4 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним").

Якщо особа явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК).

При підготовці до розгляду справи про обмеження дієздатності особи внаслідок її зловживання спиртними засобами, наркотичними засобами, токсичними речовинами, суд витребовує дані, які підтверджують зазначені обставини. Ці факти можуть, зокрема, підтверджуватись актами міліції, громадських організацій, рішеннями судів (абзац другий пункту 3 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 р.).

Справи про обмеження цивільної дієздатності розглядаються за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про участь у процесі особи, стосовно якої розглядається справа, вирішується судом в кожному конкретному випадку.

Підставою для прийняття рішення про визнання особи обмежено дієздатною внаслідок психічного розладу є встановлення наявності психічного розладу, який не є стійким або хронічним, тобто не має ознак хронічної психічної хвороби, що є підставою для визнання особи недієздатною (ст. 39 ЦК). Незважаючи на те, що жоден з доказів за процесуальним законом не повинен мати вирішального значення для вирішення справи і прийняття рішення, суддя, не маючи спеціальних знань, фактично засновує рішення на судово-психіатричній експертизі.

Для прийняття рішення достатньо встановити наявність психічного розладу, який істотно впливає або на здатність фізичної особи розуміти значення своїх дій або на здатність фізичної особи керувати своїми діями.

Судове рішення про визнання особи обмежено дієздатною внаслідок зловживання алкогольними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами має ґрунтуватись на встановленні таких фактів:

а) зловживання цими напоями, засобами або речовинами, тобто систематичного та (або) надмірного їх використання, а також;

б) поставленням такими діями себе або свою сім'ю (інших осіб, яких вона має утримувати на підставі закону) у скрутне матеріальне становище, тобто у таке становище, коли особа не має достатньо коштів для забезпечення себе необхідним набором товарів та послуг. Формально за змістом ч. 2 ст. 36 ЦК підставою для обмеження дієздатності не вважається зловживання такими напоями, засобами або речовинами, якщо тим самим у скрутне матеріальне становище потрапляє відчужувач за договором довічного утримання (догляду), оскільки він не є особою, яка підлягає утриманню за законом. Він має лише право вимагати розірвання договору довічного утримання (догляду) (ч. 1 ст. 755). Цей висновок підтверджується, зокрема, й тим, що відчужувач за ч. 1 ст. 237 ЦПК не входить до числа осіб, які мають право на подання заяви про визнання фізичної особи обмежено дієздатною.

4. ЦК у ч. 4 даної статті містить важливу норму про те, що цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Це означає, що суд не може встановити день, від якого особа є обмежено дієздатною. Відповідно, цивільні правовідносини, які мали місце до вступу рішення суду в силу, вважаються чинними, а питання про припинення цивільних правовідносин після цього моменту вирішується в залежності від того, чи може в них і надалі брати участь обмежено дієздатна особа. Наприклад, з моменту вступу в силу судового рішення про визнання фізичної особи обмежено дієздатною припиняється представництво за довіреністю (пункт 6 ч. 1 ст. 248 ЦК); договір доручення (пункт 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК); договір простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників (пункт 1 ч. 1 ст. 1141 ЦК).