Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Коментар:

1. Ст. 322 ЦК встановлює обов'язок власника утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки майно, яке перебуває на праві спільної часткової власності, належить усім співвласникам, цілком очевидно, що останні зобов'язані нести витрати щодо управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів та нести відповідальність за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном, у межах своєї частки у праві спільної часткової власності.

Участь кожного співвласника у "витратах на управління, утримання та збереження спільного майна" означає необхідність несення витрат, які є об'єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані.

Кожен співвласник зобов'язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які зробили необхідні витрати на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника або співвласників їх відшкодування. Правило ст. 360 ЦК застосовується незалежно від того, хто із співвласників виступив стороною за договірним зобов'язанням щодо спільного майна, за умови, що даний співвласник мав право укладати цей договір.

Із змісту коментованої статті чітко, на перший погляд, випливає висновок про те, що нести відповідальність за зобов'язаннями щодо відшкодування шкоди будуть усі співвласники в межах своїх часток. Проте норми глави 82 ЦК, що присвячена регулюванню відшкодування шкоди, навпаки, встановлюють персональний характер відповідальності особи, яка завдала шкоду. Так, згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом або іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Отже, за ч. 2 ст. 1187 ЦК особою, до якої може бути заявлена вимога потерпілого про відшкодування шкоди, може бути лише той зі співвласників, який виступав безпосереднім володільцем джерела - об'єкта спільної часткової власності в момент завдання шкоди. Звичайно, можливі випадки, коли недоговірне зобов'язання, хоча і завдане в процесі використання спільного майна, проте жодним чином "не пов'язане із спільним майном" в контексті ст. 360 ЦК і не стосується інших співвласників. Однак якщо володіння та користування спільним майном - транспортним засобом - здійснюється усіма співвласниками, а шкода завдана внаслідок технічної несправності транспортного засобу, відповідальність нестимуть усі учасники спільної часткової власності.

В такому разі в силу ст. 360 ЦК після відшкодування шкоди потерпілому співвласник, який є безпосереднім заподіювачем шкоди, має право звернутися до інших співвласників з регресною вимогою у розмірі, що відповідає їхнім часткам у праві спільної часткової власності.

Спеціальну норму, що визначає порядок утримання майна, що є у спільній частковій власності, містить ч. 4 ст. 1134 ЦК, за якою обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.

2. Коментована стаття, на відміну від норми ст. 359 ЦК, не передбачає права співвласників домовленістю між собою змінити загальне правило щодо віднесення витрат пропорційно до часток співвласників. Водночас вважаємо, що врегулювання цього питання за договором не суперечитиме закону, адже цілком вписується у зміст договору про порядок володіння та користування майном, що є спільною частковою власністю (ч. 2 ст. 358 ЦК).