Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

2. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

3. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Коментар:

1. Поділ майна між співвласниками є однією з підстав для припинення права спільної часткової власності. Поділ майна, яке перебуває у спільній частковій власності, потрібно відрізняти від виділу в натурі одному із співвласників належної йому частки із спільного майна. При поділі майно, що перебуває у спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. Навпаки, при виділі частки правовідносини спільної часткової власності зберігаються, якщо тільки співвласників до здійснення виділу було не двоє. Ці відносини припиняються тільки щодо особи, частка якої виділяється, але зберігаються щодо інших учасників спільної власності, які не бажають реалізовувати право на виділення своїх часток із спільного майна.

2. Таким чином, юридичним наслідком поділу майна завжди є припинення права спільної часткової власності між колишніми учасниками. Оскільки ЦК не містить детальної регламентації порядку поділу спільного майна у натурі, слід використовувати норми, що визначають процедуру виділу майна ст. 364 ЦК. Застосування норм ст. ст. 365, 366 ЦК, що регулюють виділ частки майна в судовому порядку за позовом співвласників та звернення стягнення на частку за вимогою кредитора, у відношенні поділу уявляється недоцільним, оскільки вони присвячені регулюванню специфічних питань, пов'язаних з виділом частки і не спрямовані на припинення відносин спільної часткової власності. Натомість положення ст. 364 ЦК, якими хоча також регулюються відносини виділу частки, цілком придатні до їх застосування до відносин поділу, адже в них закладені основні засади щодо виділу майна в натурі та неможливості такого виділу. Спорідненість правовідносин поділу та виділу ґрунтується на тому, що можливість поділу, як і виділу, залежить від того, чи є річ за своїми характеристиками подільною або неподільною.

Аналіз норм пункту 59 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України свідчать про застосування єдиних правил посвідчення договорів про поділ майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із спільного майна (див. коментар до ст. 364 ЦК).

Крім того, слід враховувати положення постанови Пленуму "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. N 7. У пункті 7 постанови Пленуму ВСУ вказано, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділена відокремлена частина будинку, яка відповідає розміру часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з урахуванням конкретних обставин справи може провести його зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учасникові спільної власності, частка якого зменшилася. У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку, він провадиться за наявності дозволу на це виконкому місцевої ради (ст. 152 ЖК). При поділі житлового будинку суд зобов'язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.

Наведені позиції свідчать про можливість укладення договору поділу з відступом від ідеальних часток та з виплатою грошової компенсації учасникові, який одержав майно, що є меншим, ніж його ідеальна частка. Відповідно, якщо усе спільне майно визнано неподільним, договір поділу укладений бути не може. В такому випадку найпростішими способами припинення права спільної часткової власності між учасниками є продаж одному з них іншими своїх часток у праві спільної власності, або спільний продаж часток усіма співвласниками сторонній особі.

3. Закон встановлює обов'язкову вимогу щодо укладення договору поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Нотаріально посвідчений договір поділу є правовстановлювальним документом на нерухоме майно згідно вимог Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5. Право власності на нерухоме майно, набуте за таким договором, підлягає реєстрації у органах, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, і виникає з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 182, абзац третій ч. 2 ст. 331 ЦК, ч. 6 ст. 3, ст. 4 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"). Цей висновок жодним чином не ставиться під сумнів нормою ч. 3 ст. 334 ЦК, за якою якщо договір вимагає тільки нотаріальної форми, а державної реєстрації не потребує, право власності у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення. Вищенаведені норми діють чіткі підстави вважати, що закон пов'язує момент виникнення права власності на нерухоме майно з моментом державної реєстрації такого права, яка є обов'язковою. Особа, яка є власником нерухомого майна, для укладення договору щодо розпорядження ним, крім правовстановлювального документу, має надати нотаріусу також витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно (пункти 61 - 63 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Якщо предметом договору поділу є рухоме майно, вимоги до форми цього договору визначаються відповідно до загальних вимог про форму правочинів (ст. ст. 206 - 208 ЦК) та договорів (ст. 639 ЦК).

Встановлюючи обов'язковість нотаріальної форми договору про поділ нерухомого майна, закон водночас не вимагає його державної реєстрації.