Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

2. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Коментар:

1. ЦК України виділив в якості самостійного право членів сім'ї власника житла на користування цим житлом. Зокрема у ч. 1 зазначається, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Дану норму потрібно розуміти так, що у разі, коли особа яка є власником житла одружується вона зобов'язана надати право проживання іншому з подружжя. В даному випадку йдеться про ситуацію, коли особа на момент одруження уже є власником такого майна. Вбачається, що дана норма покликана гарантувати права осіб-членів сім'ї у разі, коли вони в силу положень СК України не стають співвласниками житла.

2. За своєю правовою природою це право проживання є правом сервітутного типу і відноситься до особистих сервітутів. Слід сказати, що воно як інші види сервітутів було відоме ще праву Стародавнього риму і йменувалося як habitatio. Особистий характер даного сервітуту полягає у тому, що воно встановлюється в інтересах певної особи, яка має статус члена сім'ї власника житлового приміщення. Разом з тим, питання про те, хто є членом сім'ї за законодавством України залишається відкритим. Так, ст. 405 ЦК України передбачає, що "члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону". З наведеного формулювання можна виділити принаймні такі умови за наявності яких особа матиме право на користування житлом поряд з власником: користувач повинен бути членом сім'ї власника житла та проживати разом з ним.

Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Таким чином, хоча ознакою сім'ї за СК України є спільне проживання та ведення спільного побуту, однак є ряд випадків, коли особи будуть вважатися членами сім'ї, не проживаючи разом. В контексті ж ст. 405 ЦК України вимога спільного проживання є додатковою і має обов'язковий характер.

Якщо ж виходити з розуміння сім'ї за житловим законодавством то відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України "до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство". Тут ознака постійного проживання є обов'язковою умовою розуміння сім'ї.

З даного аналізу можна зробити висновок, що ч. 1 ст. 405 ЦК України тяжіє швидше до житлового законодавства, ніж до сімейного. Разом з тим, застосування сімейного законодавства викликає певні спори. Окремі автори притримуються думки, що на право користування житловим приміщенням, яке, будучи за своєю природою правовідношенням сервітутного типу, не може регулюватись нормами житлового законодавства¹. Тому застосування цих норм, зокрема ст. 64 та ст. 156 ЖК України можливе тільки за аналогією.

____________

1 Див. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства. / Ротань В.Г., Карабань - К.: АСК, 2004. - С. 867.

Вбачається, що Цивільний кодекс України як акт загальний порівняно з Сімейним та Житловим кодексами не повинен вводити додаткові вимоги для набуття прав користування і достатньо було б обмежитись вказівкою на члена сім'ї. Інша справа, що узгодження потребують СК України та ЖК України стосовно визначення поняття "сім'я" та "члени сім'ї".

3. Об'єктом даного сервітуту є право обмеженого користування частиною житлового приміщення визначеною власником житлової площею. При цьому під житлом слід розуміти, житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначене та придатне для постійного проживання.

4. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік. До поважних причин закон може віднести строкову службу в армії, навчання, робота за кордоном, лікування, тривалі відрядження, тощо. Власник житла і член його сім'ї можуть домовитись про інші умови припинення права користування житлом.