Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

Коментар:

1. Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою низку важливих правових наслідків. Передусім з моменту виникнення недієздатності припиняються численні права та обов'язки, які виникли раніше і є триваючими. Так, припиняються відносини представництва на підставі довіреності (пункт 6 ч. 1 ст. 248 ЦК); договір страхування відповідальності особи, яка є недієздатною (абзац другий ч. 1 ст. 996 ЦК); договір доручення (пункт 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК); договір управління майном (при недієздатності управителя) (пункт 5 ч. 1 ст. 1044 ЦК); договір простого товариства (пункт 1 ч. 1 ст. 1141 ЦК); сімейні обов'язки особистого немайнового характеру (ч. 2 ст. 15 СК).

Існування зазначених норм дозволяють стверджувати і про неможливість наступного набуття і здійснення вказаних у них прав та обов'язків опікуном від імені недієздатної особи. Винятки та уточнення можуть передбачатися самою правовою нормою. Так, згідно абзацу першого ч. 1 ст. 996 ЦК права та обов'язки страхувальника - фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною.

Таким чином, можна стверджувати, що якщо інше не передбачено законом або договором, визнання особи недієздатною не є перешкодою для здійснення цивільних прав та обов'язків її опікуном від її імені.

2. Над недієздатною особою встановлюється опіка. Згідно із змінами, внесеними до ч. 1 ст. 60 ЦК, суд не лише встановлює опіку над особою у разі визнання її недієздатною, але й призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. До встановлення опіки і призначення опікуна функції останнього згідно ст. 65 ЦК здійснює орган опіки та піклування. Інститут опіки має основною метою надати недостатній обсяг дієздатності та дозволяє забезпечити набуття та реалізацію суб'єктивних цивільних прав та обов'язків недієздатними особами.

Правові засади діяльності опікуна регулюються главою 6 ЦК. Опікун здійснює свої повноваження як самостійно, так і за умови одержання попередньої згоди органів опіки та піклування в передбачених ЦК випадках (ст. 71 ЦК).

3. Оскільки фізична особа, яка визнана недієздатною, взагалі не здатні усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, ЦК позбавляє її права укладати будь-який правочин, а відтак і нести відповідальність за його невиконання або неналежне виконання. Разом з тим недієздатна особа не позбавляється цивільної правоздатності, а тому усі правочини, які вчиняються опікуном в її інтересах, вчиняються водночас і від її імені. Тобто, стороною правочину буде вважатися недієздатна особа, права та обов'язки якої представляє її опікун.

Проте можливі випадки, коли правочини, вчинені недієздатною особою, вважаються дійсними.

По-перше, дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатним, може бути схвалений опікуном (абзац перший ч. 1 ст. 226 ЦК). Щоправда, дана норма є відсилочною щодо порядку схвалення такого правочину до ст. 221 ЦК, за якою правочин вважається схваленим, якщо уповноважені особи, дізнавшись про вчинення правочину, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. Згідно ж абзацу другого ч. 1 ст. 226 відсутність схвалення правочину тягне його нікчемність. Таким чином, один і той же факт "мовчання" опікуна може означати як схвалення правочину, так і відсутність його схвалення, як дійсність правочину, так і його недійсність (нікчемність). Конкретні наслідки відсутності волевиявлення опікуна можливо встановити в судовому порядку. На наш погляд, в таких випадках до моменту вирішення справи судом, виходячи із змісту ч. 2, 3 ст. 41, ч. 2 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215 ЦК усі укладені без згоди опікуна правочини мають кваліфікуватися як недійсні (нікчемні).

По-друге, на вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної особи (ч. 2 ст. 226 ЦК).

4. Будучи недієздатною, фізична особа не несе відповідальності за завдання нею шкоди. Шкода, завдана недієздатною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею. При цьому останній може бути звільнений від обов'язку відшкодування, якщо доведе, що шкода була завдана не з його вини.

При цьому ЦК передбачає можливість відшкодування шкоди повністю або частково за рахунок майна недієздатної особи. Таке рішення може прийняти лише суд за таких умов: 1) шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого; 2) опікун недієздатного помер або у нього не вистачає майна для відшкодування; 3) у недієздатної особи таке майно є.