Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Коментар:

Зобов'язання владних органів та їх посадових осіб зберігати конфіденційність відомостей, які становлять комерційну таємницю, виникають безпосередньо з вказівки закону (т. зв. зобов'язання ex lege). При цьому обов'язок правоволодільця розкривати комерційну таємницю перед уповноваженими органами влади розглядається як органічно інтегрована частина правового режиму комерційної таємниці. Закон України "Про інформацію" наділяє державні органи правом на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, здійснення завдань і функцій.

Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль, і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом. Зокрема, як встановлено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", під час здійснення державного нагляду (контролю) посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов'язані зберігати комерційну таємницю суб'єкта господарювання. Інформація, доступ до якої обмежено законом, одержана посадовою особою органу державного нагляду (контролю) під час здійснення державного нагляду (контролю), може використовуватися виключно в порядку, встановленому законом. Органи державного нагляду (контролю) забезпечують спеціальний режим захисту та доступу до інформації, що є комерційною таємницею, згідно з вимогами закону.

В кримінальному процесі основи правової охорони суб'єктивних прав на комерційну таємницю закладені в нормі ст. 20 КПК України, відповідно до якої принцип гласності кримінального судочинства, тобто відкритий розгляд справ у судах, не поширюється на випадки, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої захищеної законом таємниці. Оскільки правова охорона комерційної таємниці базується на нормативно-правових актах, що мають силу закону, можна стверджувати, що інтереси охорони комерційної таємниці є достатньою підставою для розгляду кримінальних справ у закритих судових засіданнях відповідно до умов, вказаних у ст. 20 КПК України. На цих же підставах можуть розглядатись в закритих судових засіданнях справи, підвідомчі адміністративним судам України (ст. 12 КАС України) та судам загальної юрисдикції (ст. 6 ЦПК України).

Коли розгляд справи у відкритому судовому засіданні господарського суду суперечить вимогам щодо охорони комерційної таємниці, то розгляд такої справи відбувається в закритому судовому засіданні, про що постановляється ухвала (ст. 44 ГПК України). Зміст господарсько-процесуальної охорони прав на комерційну таємницю полягає в тому, що на судових засіданнях при розгляді справ, у матеріали яких залучені відомості, що становлять комерційну таємницю, не можуть бути присутніми, спостерігати і робити нотатки особи, котрі не беруть процесуальної участі в судовому розгляді справи. На такі судові засідання не допускаються також представники засобів масової інформації, не дивлячись на їх привілеї у сфері доступу до інформації. Природно, що перебіг закритих судових засідань не може транслюватися по радіо, телебаченню, через мережу Інтернет та в будь-який інший спосіб. Крім того, не може застосовуватися розгляд судом справи безпосередньо на підприємстві чи в організації, оскільки виїзні судові засідання як один зі шляхів реалізації принципу гласності судочинства носять публічний характер, здійснюються головним чином у виховних цілях і тому не узгоджуються з вимогами щодо охорони комерційної таємниці.