Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

2. Проценти на неустойку не нараховуються.

3. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Коментар:

Частина 1 коментованої статті вперше на законодавчому рівні закріплює загальновідоме правило, що неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, лише в силу самого встановлення неустойки законом або договором. Це означає, що на відміну від загального виду цивільно-правової відповідальності - відшкодування збитків - для застосування якого необхідна наявність чотирьох умов: протиправної поведінки, шкоди (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини порушника, для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки необхідною та достатньою є наявність лише двох умов:

а) протиправної поведінки;

б) вини боржника.

Наявність чи відсутність у кредитора збитків, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виникли, не приймаються до уваги при вирішенні спору про стягнення з боржника суми неустойки.

Однак, якщо боржник звертається до суду з проханням зменшити суму нарахованої неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України), посилаючись на те, що вона значно перевищує розмір збитків, йому треба доводити наявність (відсутність) збитків у кредитора та їх розмір.

Оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти. Під процентами в даному випадку треба розуміти:

а) проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК України;

б) проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

До стягнення неустойки як міри цивільно-правової відповідальності застосовуються загальні підстави звільнення особи від цивільно-правової відповідальності. Стаття, що коментується, відсилає до ст. 617 ЦК України, якою визначено дві основні підстави звільнення особи від відповідальності: випадок та непереборна сила. В науці та практиці цивільного права під випадком розуміється відсутність вини особи у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання (щодо визначення вини див. коментар до ст. 614). Легальне визначення непереборної сили можна знайти у п. 1 ст. 263 ЦК України, відповідно до якого непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.