Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

Стаття 565. Право гаранта на відмову в задоволенні вимоги кредитора

1. Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

2. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

3. Якщо гарант після пред'явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов'язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника.

Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

 

Коментар:

 

1. У ч. 1 ст. 565 ЦКУ визначено дві умови, за наявності будь-якої з яких гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора: 1) якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії; 2) якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Вимога бенефіціара не підлягає задоволенню не лише у разі її невідповідності умовам гарантії, а й у випадку, коли вона пред'явлена із порушенням вимог закону, а саме: а) якщо вимога подана із порушенням ч. 2 ст. 563 ЦКУ, б) до вимоги додано не всі документи відповідно до умов гарантії, в) якщо у вимозі чи у відповідних документах не вказано, в чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.

Гарант має право відмовитися від сплати грошових коштів за гарантією, якщо вимога або хоча б один з документів надійшов по закінченні строку, на який видана гарантія (див. ст. 561 ЦКУ з коментарем). Водночас повторна вимога, яка подана в порядку ч. 3 ст. 565 ЦКУ після припинення строку дії гарантії, повинна бути задоволена гарантом, якщо перша вимога разом з усіма необхідними документами надіслані своєчасно.

2. Про відмову здійснити платіж гарант повинен повідомити бенефіціара негайно, тобто в максимально короткий можливий для нього строк із застосуванням засобів зв'язку (електронною поштою, факсимільним зв'язком тощо). У повідомленні про відмову необхідно навести обгрунтування її причин.

3. Новелою ЦКУ у регулюванні гарантії є ч. 3 ст. 565 ЦКУ, згідно з якою, якщо гарантові після заявлення вимоги бенефіціара стало відомо, що основне зобов'язання припинилося або є недійсним, він повинен негайно повідомити про це бенефіціара і принципала. Положення коментованої норми грунтуються на принципі незалежності гарантії від основного зобов'язання, на забезпечення якого вона була видана, згідно із яким припинення основного зобов'язання або його недійсність не призводять до припинення гарантії (див. ст. 562 ЦКУ з коментарем). Водночас вказані обставини можуть суттєво вплинути на взаємовідносини суб'єктів гарантії.

Коментована норма, яка закріплює обов'язок гаранта задовольнити повторну вимогу бенефіціара, дуже часто тлумачиться буквально. При цьому зазначається, що після отримання повторної вимоги гарант зобов'язаний виплатити бенефіціару гарантійну суму навіть у випадку припинення основного зобов'язання на підставі ст. 599 ЦКУ внаслідок його належного виконання боржником. Повторна вимога кредитора, який отримав належне виконання від боржника, не підлягає до задоволення, оскільки це безпосередньо призводить на практиці до безпідставного збагачення бенефіціара, який фактично отримує подвійне виконання. Такий підхід входить також в пряму суперечність із ч. 1 ст. 563 ЦКУ, згідно із якою право бенефіціара на звернення до гаранта з грошовою вимогою не виникає, якщо відсутня така правова підстава, як порушення основного зобов'язання боржником.

Видається, норма ч. 3 ст. 565 ЦКУ навпаки спрямована на запобігання подібним ситуаціям. Вона стосується випадків, коли відбулося порушення основного зобов'язання, у зв'язку з чим у бенефіціара виникло право звернутися до гаранта із платіжною вимогою. При її застосуванні слід враховувати, що гарант здійснює виплату гарантійної суми лише у разі настання гарантійного випадку - невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання у відповідності до ч. 1 ст. 563 ЦКУ. При цьому він зобов'язаний перевірити, чи відповідає вимога бенефіціара ч. 2 та 3 ст. 563 ЦКУ (див. ст. 564 ЦКУ з коментарем). Якщо в процесі перевірки вимоги та доданих до неї документів буде встановлено, що основне зобов'язання припинилося або є недійсним, гарант повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника.

Після одержання повідомлення бенефіціар може відмовитися від своїх вимог, із направленням гаранту заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією або шляхом повернення гарантії. За таких обставин гарантія припиняється на підставі п. 3 ч. 1 ст. 568 ЦКУ.

Якщо ж бенефіціар, керуючись абз. 2 ч. 3 ст. 565 ЦКУ, направить гаранту повторну платіжну вимогу, то це не означає, що вона підлягає беззаперечному задоволенню. Гарант не позбавляється права відмовитися від платежу, якщо як перша, так і повторна вимоги бенефіціара направлені із порушенням ч. 1 - 3 ст. 563 ЦКУ.

Практичне значення коментованої норми полягає в тому, що гарант, повідомивши про відомі йому обставини, що стосуються припинення чи недійсності основного зобов'язання, не може вважатися таким, що прострочив, до отримання від останнього повторної письмової вимоги і закінчення розумного строку на її розгляд. Тобто за наявності факту недійсності або припинення основного зобов'язання, гарант отримує право на відстрочення виконання свого грошового зобов'язання з метою узгодження взаємовідносин з бенефіціаром та принципалом з метою врахування нових обставин, що виникли після видачі гарантії.

Закон не містить спеціальних правил щодо оформлення та порядку заявлення повторної грошової вимоги кредитора. Видається доцільним поширити на неї правило ч. 2 ст. 563 ЦКУ щодо письмової форми. Водночас із змісту коментованої статті випливає, що повторна вимога може пред'являтися без долучення документів, які уже фактично надійшли гаранту разом із першою вимогою. Водночас, доцільним слід визнати зазначення суті вимог до гаранта з врахуванням змін, пов'язаних із припиненням або недійсністю основного зобов'язання.