Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

3. У разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

4. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

5. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.

Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Коментар:

1. Дана стаття складається з кількох груп правових норм, які визначають загальний порядок звернення стягнення (частина перша); підстави для звернення стягнення (частини друга та третя); вплив часткового виконання боржником основного зобов'язання на обсяг права заставодержателя при зверненні стягнення (частина четверта); особливості звернення стягнення у випадках, коли предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав) (частина п'ята).

2. Загальним порядком звернення стягнення ч. 1 коментованої статті визнає звернення стягнення на підставі судового рішення, якщо інший порядок не встановлений договором або законом. Аналіз законодавства засвідчує, що в деяких випадках звернення стягнення на предмет застави можливе винятково на підставі судового рішення, незалежно від того, чи існує між сторонами спір і чи є у них підстави і бажання реалізувати предмет застави в позасудовому порядку. Так, за рішенням суду відбувається звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) (ч. 6 ст. 20 Закону "Про заставу"); звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності (ч. 4 ст. 33 Закону "Про іпотеку").

Рішення суду не є єдино можливим порядком звернення стягнення на заставлене майно. За ч. 6 ст. 20 Закону "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Іпотечне законодавство передбачає, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону "Про іпотеку").

Таким чином, звернення стягнення на предмет застави можливе у таких формах:

1) за рішенням суду;

2) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

3) за договором про задоволення вимог заставодержателя.

3. Згідно з пунктом 1 переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172, витребування від боржника заставленого майна на підставі виконавчих написів нотаріусів здійснюється у разі, коли договір застави є нотаріально посвідченим. Виконавчий напис може бути вчинено, лише коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами, організаціями - не більше одного року (ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат"). Вчинення виконавчого напису на нотаріально посвідченому договорі застави у порядку, передбаченому ст. ст. 87, 88 Закону "Про нотаріат", перетворює його на виконавчий документ згідно ст. 3 Закону "Про виконавче провадження". За наявності спірних взаємовідносин, а також у разі закінчення зазначених строків, справа підлягає розглядові в суді або господарському суді.

Згідно зазначеного переліку для одержання виконавчого напису нотаріуса йому необхідно надати: а) оригінал нотаріально посвідченого договору, тобто договору застави; б) документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочку виконання зобов'язання.

4. Договір про задоволення вимог заставодержателя може укладатися як між сторонами договору застави нерухомого майна (іпотеки), так і між сторонами інших договорів застави. Проте найбільш чітко механізм реалізації такого договору визначений саме іпотечним законодавством.

Згідно ч. 1, 2 ст. 36 Закону "Про іпотеку" позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Таким чином, формально застереження прирівнюється законом за юридичною силою до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Проте саме по собі застереження доцільно розглядати лише як підставу для майбутнього задоволення вимог іпотекодержателя шляхом укладення відповідного договору, оскільки застереження є лише однією з умов іпотечного договору, а договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним правочином, який укладається після з'ясування того, що боржник не виконує або неналежним чином виконує основне зобов'язання.

Крім того, як випливає із змісту ч. 3 ст. 36 Закону "Про іпотеку", договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону "Про іпотеку", так і право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу на підставі ст. 38 Закону "Про іпотеку". У застереженні до іпотечного договору такий спосіб, як передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, бути вказаним не може. Справа в тому, що застереження не є договором, а відтак не може бути визнане правовстановлювальним документом, в той час як договір про задоволення вимог заставодержателя таким документом є згідно ч. 1 ст. 37 Закону "Про іпотеку" та пункту першого Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" від 7 лютого 2002 р. N 7/5.

Нотаріальне посвідчення договорів про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження (пункт 65 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України) з урахуванням специфіки таких договорів згідно ст. ст. 37, 38 Закону "Про іпотеку".

У разі переходу до іпотекодержателя права власності на передане в іпотеку нерухоме майно нотаріус роз'яснює сторонам, що права і вимоги інших осіб на це нерухоме майно, зареєстровані в установленому законом порядку, залишаються дійсними. Для посвідчення такого договору іпотекодавцем нотаріусу подається правовстановлювальний документ на нерухоме майно, право власності на яке переходить до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання, який долучається до примірника договору, що залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса) (абзац п'ятий пункту 103 Інструкції).

Важливо, що господарська практика стоїть на позиції, за якою, навіть якщо договір застави містить умови, які визначають можливість і правовий механізм набуття заставодержателем права власності (повного господарського відання) на заставлене майно, кредитор (заставодержатель) і в цьому разі вправі подати позов про звернення стягнення на заставлене майно (абзац другий пункту 8.3 роз'яснення ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" від 24 грудня 1999 р. N 02-5/602). Іншими словами, встановлення у договорі застави позасудового регулювання звернення стягнення жодним чином не обмежує стягувача у праві звернути стягнення на підставі суду.

5. Особливості звернення стягнення на рухоме майно, що є предметом застави, визначені ст. ст. 24 - 33 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Частина 1 ст. 26 встановлює наступні способи позасудового звернення стягнення на предмет застави, право на вибір одного з яких має обтяжувач: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

6. Частина друга коментованої статті визначає, що, якщо інше не встановлено законом або договором, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). Це правило є ідентичнім тому, що міститься у ч. 1 ст. 20 Закону "Про заставу".

При коментуванні ст. 589 ЦК вже зверталася увага на те, що заставодержатель набуває право звернути стягнення саме внаслідок невиконання (неналежного виконання) боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, а не тільки внаслідок прострочення виконання. Порушення основного зобов'язання, що зумовлює неможливість його належного виконання, може виявитись значно раніше, ніж настання строку виконання. Наприклад, якщо основний договір було розірвано судом через його істотне порушення боржником до настання строку виконання (ч. 2 ст. 651 ЦК), факт невиконання або неналежного виконання боржником своїх обов'язків вже має місце, оскільки на ньому грунтувалося судове рішення про розірвання договору, і може бути використаний як підстава для звернення стягнення на предмет застави за ч. 1 ст. 589 ЦК.

Крім того, підставою для звернення стягнення не обов'язково виступає невиконання зобов'язання в цілому. Достатньо, щоб мало місце невиконання або неналежне виконання бодай однієї умови основного зобов'язання. Відтак, на практиці в іпотечних та інших заставних договорах досить нерідко зустрічаються такі умови для звернення стягнення на предмет застави, як порушення строків сплати процентів за кредитним договором або договором позики, неодержання боржником обов'язку щодо страхування майна, яке за законом або договором є обов'язковим, відсутність оплати пені тощо.

7. Однією з підстав дострокового звернення стягнення на предмет застави є ліквідація юридичної особи-затаводавця (про підстави дострокового звернення стягнення див. коментар до ст. 589 ЦК).

8. Часткове виконання боржником основного зобов'язання, безперечно, призводить до зменшення суми боргу, проте не до його погашення, а відтак застава в такому випадку зберігається в повному обсязі. Водночас сторони не позбавлені права заміни предмет застави, якщо залишення попереднього предмета призводить до істотного перевищення вартості заставленого майна над сумою основного зобов'язання.

9. У разі коли предметом застави є кілька об'єктів, заставодержатель має право обирати один, кілька або усі з них, на які він може звернути стягнення. При цьому право на звернення стягнення зберігатиметься у заставодержателя до тих пір, поки його вимоги не будуть задоволені в повному обсязі. Аналогічні за змістом правила закладені у ч. 4 ст. 20 Закону "Про заставу", ч. 5 ст. 33 Закону "Про іпотеку".

10. Звернення стягнення на заставлені майнові права здійснюється шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави (ст. 23 Закону "Про заставу").