Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

2. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

3. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Коментар:

1. Поняття повнота та безумовність оферти є одночасно необхідними, а існування одночасно двох названих умов до акцепту є достатнім для того, що констатувати, що відповідь на оферту є такою, що дає змогу зробити висновок про згоду акцептанта з офертою та з її умовами. Якщо відповідь на оферту є такою, що містить доповнення до пропозиції укласти договір, обмеження чи інші зміни, то така відповідь не може вважатися повною і безумовною. Неповнота та умовність акцепту призводить до відмови від одержання пропозиції. Відповідно до ч. 1 ст. 646 ЦК відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано умовах є відмовою від одержання пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. Наприклад якщо відповідь про прийняття пропозиції містить доповнення умов, що визначені у оферті, їх зміну чи обмеженням їх дії, або коли у відповіді висловлене бажання, пропозиція щодо такого доповнення, зміни чи обмеження запропонованих умов акцепт не можна вважати повним та безумовним. Відповідь акцептанта з висловами "чи можлива скидка з ціни" або "чи не можна перенести строк поставки на однин день" не може вважатися таким, що свідчить про повноту та безумовність відповіді. Можна змоделювати ситуації коли відповідь може бути повною але не безумовною і навпаки: безумовною але не повною. Повнота і безумовність оферти не є поняття, що охоплюють одне одну. Повнота та безумовність висловлюють намір акцептанта укласти договір на запропонованих умовах. Відсутність кожної окремо умови (мається на увазі повноту та безумовність) акцепту у свій спосіб визначає дефект наміру укласти договір. Так акцептант може дати повну згоду укласти договір на запропонованих умовах, але водночас повнота згоди щодо умов договору запропонованих у оферті може бути поставлена у залежність від подальших дій, які має вчинити оферент (наприклад, "наш акцепт обумовлений Вашою завершальною та остаточною згодою"), або має вчинити акцептант (наприклад, "даною відповіддю ми акцептуємо умови договору, як вони сформульовані у Вашій пропозиції, і для остаточного рішення зобов'язуємося передати договір на погодження раді директорів на протязі наступних двох тижнів").

Неповнота та умовність акцепту не може бути надолужена. Наприклад якщо акцепт вчинений, але він у момент вчинення був неповним і умовним (не безумовним) і така відповідь отримана оферентом, а згодом через деякий час від цієї ж особи (акцептанта) отримана інша відповідь, із якої можна зробити висновок, що друга відповідь на одну і ту ж пропозицію є повною і безумовною, є всі підстави констатувати, що друга відповідь є контрофертою, а не акцептом. Неповнота та не безумовність відповіді на пропозицію укласти договір не є акцептом, тобто є умовами для констатації факту відмови акцептанта від пропозиції, а з іншого боку неповнота та не безумовність відхиляють початкову оферту. Іншими словами неповнота та не безумовність акцепту є умовами припинення оферти. Якщо відмова від пропозиції відбулася, то вона не може бути скасована наступною відповіддю, що усуває неповноту та не безумовність.

Неповнота та не безумовність оферти є ознаками відхилення оферти непрямим способом. Інколи відхилення оферти може відбуватися прямим способом, коли особа, яка отримала пропозицію укласти договір надсилає відповідь про свою відмову від укладення договору взагалі з особою оферента чи на запропонованих умовах і водночас відмовляється від будь-яких їх погоджень шляхом доповнення, зміни чи обмеження. У таких випадках мова про оцінку відповіді на предмет її повноти та безумовності немає сенсу. Хоча ЦК України не містить поняття "відхилення" оферти воно є застосовним у Принципах УНІДРУА. Використання названих принципів, про що йшлося вище, може бути використано у судовій практиці для тлумачення національного законодавства, що підлягає застосування до спірного правовідношення. Відповідно до ст. 2.1.5 Принципів УНІДРУА оферта втрачає силу, коли повідомлення про відхилення оферти отримано адресатом. Неповнота та не безумовність акцепту є лише однією, але не виключною із підстав припинення оферти. Іншим способом припинення оферти є її відкликання (ч. 3 ст. 641). Можуть існувати і інші підстави припинення оферти через дефекти акцепту. Так, відповідно до ч. 1 ст. 644 ЦК якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Тобто, у даному разі, коли відповідь не можна назвати "негайною" є всі підстави констатувати припинення оферти діями особи, якій вона запропонована. У даному разі, також необхідно зазначити, що "негайність" є умовою, яка має діяти поряд із умовами повноту та безумовність акцепту. Вимога про повноту та безумовність акцепту є загальною по відношенню до вимоги про "негайность" акцепту, яка діє лише у випадку отримання усної оферти.

Повнота та безумовність акцепту є оціночними поняттями. Інколи важко визначити чи є доповнення в акцепті до визначених в оферті умов або існування в акцепті таких умов, що різняться з умовами запропоновані в оферті, істотними та такими, що дають змогу говорити про його неповноту та не безумовність чи навпаки існуючи розбіжності між умовами оферти та умовами акцепту не є істотними. Діюче цивільне законодавство не підходить диференційовано до вирішення питання існування істотних або неістотних розбіжностей між умовами оферти та змістом відповіді на оферту, що претендує на те, що б бути акцептом. Названі розбіжності можуть бути помічені оферентом при оцінці та вивченні змісту відповіді акцептанта. Зміст відповіді може бути таким, що надасть змогу оферента говорити чи робити висновки про неповноту та не безумовність акценту. Реакція на названі розбіжності може існувати або ж ні. Існування неістотних розбіжностей, без акцентування уваги на них оферента, як правило, дає змогу говорити, хоча і відносно, про повноту та безумовність оферти. У разі, коли існування певних названих розбіжностей має місце, і оферент акцентує увагу на їх існуванні, така ситуація викликає до життя необхідність в оцінці їх рівня та їх значення у з'ясуванні питання укладеності чи не укладеності договору. Принципи УНІДРУА у такому випадку надають перевагу у вирішені питання укладеності договору, у разі виникнення спору щодо повноти та безумовності акцепту, волі самого оферента. Так, відповідно до ч. 2 ст. 2.1.11 Принципів УНІДРУА відповідь на оферту, яка має ціллю бути акцептом, але містить додаткові або відмінні умови, які не мінять істотно умов оферти, є акцептом, якщо тільки оферент без невиправданої затримки не буде заперечувати проти цих розбіжностей. Якщо він це не зробить, умовами договору будуть являтися умови оферти із змінами, які містяться в акцепті. Назване правило принципів УНІДРУА цілком може бути використано у випадку тлумачення договору, коли акцепт на пропозицію укласти договір хоча і мав неістотні ознаки неповноти та не безумовності, але водночас оферент не став заперечувати на їх існуванні і сторони почали виконувати договір. Водночас слід зазначити, що категоричний, а не диференційований підхід вітчизняного законодавця до умов повноти та безумовності акцепту, у будь-якому разі, не усуває необхідності з'ясування волі самого оферента щодо його бажання та намірів приймати акцепт з дефектами повноти та безумовності, при тлумачення договору та вирішенні спірного питання його укладеності. Разом з наведеним слід мати на увазі, що категоричний підхід вітчизняного законодавця до умов повноти та безумовності акцепту, коли самі поняття "повнота акцепту" та "безумовність акцепту" виключать та не охоплюють випадки "неістотності неповноти акцепту" та "неістотності не безумовності акцепту", дає змоги зробити висновок, що у разі вирішення спірного питання укладеності договору, за існування незначної неповноти чи/та незначної не безумовності акцепту, перевага має волі сторін лише коли дефекти повноти та безумовності акцепту є незначними. Коло ж неповнота та не безумовність акцепту є істотними, у даному разі слід застосовувати ч. 1 ст. 646 ЦК. Наприклад: сторона А укладає з Б договір купівлі-продажу устаткування та його доставки, яке повинно бути випробувано у приміщенні, що належить А. У своїй відповіді Б погоджується з умовами оферти, проте у відповіді на підтвердження замовлення устаткування додає, що хотів би брати участь при випробуванні устаткування. Додаткова умова не є "істотною" зміною оферти і тому може вважатися частиною договору, якщо тільки А прямо і відразу після отримання такого акцепту не буде заперечувати можливість присутності Б у випробуванні устаткування. У разі коли А все таки буде заперечувати, а Б буде наполягати, то таку додаткову умову слід вважати істотною умовою, відповідно до змісту положень абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК. У разі коли додаткова умова акцепту набуває значення істотної умови договору, у зв'язку тим, що одна із сторін наполягає на досягненні згоди з її приводу, застосуванню підлягає ч. 1 ст. 646 ЦК.

2. Встановлення факту вчинення дії, яка засвідчує бажання укласти договір в основному пов'язується з вирішення, у свою чергу, двох основних питань: укладеності договору та відповідності дії, що вчинена на умовам оферти та умовам виконання договору. Практично дія, що засвідчує бажання укласти договір має відповідати ознакам правочину по виконанню названого договору або мають бути вчинені дії, що свідчать про значну і серйозну підготовку до його виконання, що також випливає із умов оферти. Причому не обов'язково та чи інша дія по виконанню чи підготовці, які випливають із змісту оферти, мають бути завершеними. Це може бути лише початок дії по воконаню, наприклад виконана частина дій по відвантаженню.

Хоча ч. 2 коментованої статті і не передбачає та не вказує на форму якій має відповідати дія (дії чи поведінка) щоб з одного боку відповідала умовам вказаним у пропозиції, а з іншого боку та водночас засвідчувала бажання особи, що її вчинила, укласти договір, піддавати її (ч. 2 ст. 642 ЦК) розширеному тлумаченню не можна. Для оферента у будь-якому випадку недостатньо у своїй пропозиції в односторонньому порядку заявити, що оферта буде вважатися акцептованою за відсутності якої-небудь відповіді від її адресата. Так, як з одного боку ініціатором пропозиції укласти договір є оферент, адресат оферти може не тільки її акцептувати або навпаки не акцептувати, але і просто ігнорувати. Тому, якщо у пропозиції укласти договір є умова відповідно до якої мовчання або та чи інша бездіяльність і буде тими діями, що відповідають вказаним у оферті умовам і саме названі дії за баченням оферента будуть засвідчувати бажання акцептанта укласти договір, таку дію адресата оферти слід кваліфікувати як ігнорування пропозиції укласти договір, а не як згоду надати акцепт. Наприклад: А направив лист до Б з проханням надіслати умови продовження договору на поставку борошна, строк дії якого закінчувався 31 грудня. В свою оферту Б помістив положення, які передбачають, що "якщо ми не отримаємо від Вас яких-небудь відомостей до кінця листопада, ми будемо вважати, що Ви погодилися продовжити договір на умовах, вказаних вище". А ознайомившись з таким листом не послав ніякої відповіді, вважаючи, що умови договору є абсолютно неприйнятними. Перший договір за таких обставин слід вважати таким, що припиняє свою дію 31 грудня, без погодження сторонами нового договору.

Діями, що свідчать про бажання укласти договір, як правило, і частіше всього, є дії по виконанню договору, що відповідають пропозиції на його укладення. Водночас якщо бажання укласти договір засвідчене вчиненням дії по виконанню договору, до вимог відповідності названих дій можна застосовувати не лише положення ч. 2 коментованої статті, що яка вимагає відповідності вчинених дій умовам договору, зокрема умовам оферти, але і положення про виконання зобов'язання, які зокрема формулюють загальні умови виконання зобов'язання (ст. 526 ЦК), положенням яких має відповідати конклюдентна дія - дія, що засвідчує намір укласти договір. Відповідно до ст. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З метою встановлення відповідності дії по виконанню договору, яка вчинена з наміром засвідчити бажання адресата оферти укласти та виконувати договір на запропонованих умовах, вимогам закону, одночасно є застосовними положення ст. 526 ЦК та положення ч. 2 ст. 642 ЦК. Така ситуація може створити спір щодо визнання мовчання акцептом, коли мовчання щодо оферти відповідало існуючий практиці між особами, звичаю ділового обороту або вимогам, що можуть звичайно ставитися до дій осіб. Наприклад: Сторона А та сторона Б уклали довготривалий договір про наміри (протокол про наміри тощо), відповідно до якого сторони висловили своє бажання та волю до укладення на протязі визначеного тривалого періоду договорів про поставку вина. У попередньому договорі, що був укладений на посвідчення протоколу про наміри сторони домовилися, що кожен окремо договір поставки вина буде укладатися у такий спосіб коли ціна поставлено вина має відповідати ринковій ціні на момент поставки і вона буде визначатися сукупно за весь рік протягом якого відбулася поставка по укладеним договорам. Строки поставки буде в односторонньому порядку визначати сторона замовника, які мають відповідати розумним строкам. Протокол про наміри та названий попередній договір, що були укладені між стороною А та стороною Б породив практики відносин між сторонами коли Б регулярно приймав замовлення від А на поставку вина без прямого виразу його згоди щодо ціни та кількості товару. 10 листопада А замовив велику кількість товару для Нового року. Б не відповів і не здійснив поставку в зазначений строк. Б порушив договір, постільки у відповідності із встановленою між сторонами практикою мовчання з боку Б у відношенні замовлень товару, отриманих від А, означає акцепт. Таки висновок також буде цілком відповідати і вимогам ч. 3 ст. 205 ЦК, яка передбачає, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися мовчанням. Як вбачається, із попереднього прикладу, випадок прояву волі мовчанням був передбачений попереднім договором.

Водночас слід також зазначити, що договір можна вважати укладеним, у випадку вчинення акцептантом дії, що відповідає умовам договору та засвідчує волю сторони до укладення договору, лише у разі коли акцептант довідався про вчинення даної дії протягом строку для відповіді.

3. Можливості відклику своєї відповіді про прийняття пропозиції укласти договір значно обмежені у порівнянні з можливостями відклику оферти. Відклик з боку акцептанта про прийняття ним пропозиції укласти договір може бути вчинений лише до моменту або у момент одержання відповіді про прийняття пропозиції акцептантом (особою, що зробила пропозицію укласти договір). Частина 3 коментованої статті не передбачає положень про можливість зазначення акцептантом умов та порядку відклику його відповіді про прийняття ним пропозиції укласти договір. У протилежному випадку, у разі коли б така можливість була передбачена, то це б суперечило б вимозі безумовності відповіді про прийняття пропозиції. Правило про безумовність відповіді про прийняття пропозиції починає діяти від дня її отримання. Відповідь про прийняття пропозиції набирає чинності і, відповідно, породжує правові наслідки з дня її отримання оферентом. Так, відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. До моменту отримання оферентом відповіді акцептанта про прийняття ним пропозиції хоча не породжує правових наслідків ні для оферента ні для акцептанта, у вигляді договірних прав та обов'язків, водночас є юридичним фактом, так як є дією спрямованою на виникнення названих прав та обов'язків по договору. Спрямування акцепту як дії на виникнення договірних прав та обов'язків і дає можливість констатувати про акцепт як про юридичний факт, та як про правочин. Між моментом вчинення акцепту, зокрема відправлення його на адресу особи, що зробила пропозицію укласти договір, та правовими наслідками у вигляді виниклих договірних прав та обов'язків, що породжуються договором, у разі його укладення, існує розрив у часі. Названий розрив у часі є тим часовим проміжком по спливу якого акцепт набирає чинності. Якщо б акцепт був чинним з моменту його відправлення на адресу оферента, то договір можна б було вважати укладеним до моменту отримання акцепту оферентом, що суперечило б положенням ч. 1 ст. ст. 640 ЦК.

Можливість констатації факту укладення договору моментом отримання акцепту дає змогу робити висновок, що акцепт вступає в силу з моменту його одержання оферентом. Можливість відклику акцепту до моменту або в момент його отримання лише стверджує названий висновок про набрання ним чинності. Причина того, що перевага у визначенні моменту набуття акцептом юридичного значення надана моменту його отримання, а не відправки, полягає у тому, що ризик по передачі акцепту краще покладати на самого акцептанта, який і здійснює вибір способу зв'язку, сам акцептант має знати всі переваги та недоліки вибраного ним способу зв'язку, відповідно він же має приймати заходи найкращим способом забезпечувати отримання акцепту.

У даному аспекті слід зазначити, що коли договір укладається у спосіб вчинення акцептантом дії, що передбачена у ч. 2 коментованої статті, ризики щодо можливості виникнення спору на предмет не укладеності договору також покладаються на акцептанта. Хоча ч. 2 коментованої статті і не визначає необхідність спеціального повідомлення адресатом оферти про вчинення ним дії, наприклад, на виконання договору, що без повідомлення про акцепт, сама по собі засвідчує бажання укласти договір, проте із змісту ч. 2 коментованої статті можна зробити висновок, що у разі вчинення названої дії оферент має про неї знати протягом строку для відповіді. Бажання особи укласти договір через вчинення ним конклюдентної дії має бути засвідчено протягом строку для відповіді у такий спосіб, що про це довідався сам оферент. Якщо ж поведінка адресата оферти та його дії об'єктивно свідчать про бажання укласти договір, але виходячи із обставин справи, дана поведінка лише в односторонньому порядку засвідчує волю акцептанта укласти договір, коли оферент навіть не знає, по спливу строку для відповіді, про існування конклюдентних дій з боку акцептанта, або протягом нормально необхідного для відповіді часу (розумного строку), без спеціального повідомлення про такі дії договір не можна вважати укладеним.

Водночас коли існуюча між сторонами практика укладення договорів через вчинення конклюдентних дій без повідомлення про них на протязі строку для відповіді, або строків, що визначені у ч. 2 ст. 644 ЦК, є існуючою, договір можна вважати укладеним навіть у випадках коли засвідчення конклюдентною дією адресата оферти бажання укласти договір не супроводжується повідомленням з його боку про вчинення названих дій. Можливість вчинення конклюдентної дії без повідомлення про це з боку адресата оферти на протязі строку для відповіді, а разі їх тривалості і після закінчення названого строку, може також випливати із змісту оферти, що цілком випливає із положень ч. 2 коментованої статті.

Наприклад: А на початку жовтня звертається до Б з проханням підготувати спеціальну програму для бази даних. У оферті встановлюється строк для відповіді на названу пропозицію до кінця жовтня. Б не повідомляючи А про акцепт починає підготовку програми і по закінченню роботи наполягає на оплаті роботи у відповідності із умовами оферти. Б не має право на оплату так як те, що він вважає акцептом оферти А не має юридичної сили. У даному прикладі хоча конклюдентна дія вчинена, водночас протягом строку для відповіді вона засвідчила волю акцептанта до укладення договору лише в односторонньому порядку, без повідомлення про них оферента, а можливість вчинення названих дій без повідомлення з боку адресата оферти не випливала та/або не була передбачена в умовах оферти.

Інших приклад: Обставини тіж ж, що і у попередньому прикладі, різниця у лише у тому, що у зверненні до Б було зазначено, що А буде відсутній на протязі тижня і що якщо Б має намір та бажання акцептувати оферту, він повинен почати роботу на програмою негайно з метою економії часу. У даному прикладі договір є укладеним з моменту коли Б приступив до роботи над програмою, навіть у тих випадках коли А не знає про це або А не довідався про початок робіт на протязі строку для відповіді або на більш пізнішому етапі робіт (після спливу строку для відповіді).

У останньому прикладі акцепт вступає у силу з моменту початку робіт. Сам факт початку робіт заперечує будь-яку можливість відклику акцепту, коли виконання робіт має об'єктивний початок у часі. У даному разі незалежно від того чи повідомлений оферент про дані роботи спочатку чи на більш пізніших періодах, наприклад після спливу строку для відповіді, моментом вчинення акцепту, що співпадає із моментом набуття ним юридичної сили, є момент початку робіт. Вчинення конклюдентної дії у відповідності до положень п. 2 коментованої статті усуває можливість відклику оферти, так як офертою є сама названа дія, точніше початок її вчинення.

Необхідно зазначити, що у той час як оферент зв'язаний своєю офертою і не може змінити свого рішення щодо її умов після того, як адресат оферти відправить свій акцепт, адресат оферти втрачає свою свободу на більш пізніших стадіях, тобто коли повідомлення про акцепт отримано оферентом.