Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

4. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

6. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Коментар:

Договір міни входить до групи договірних зобов'язань, направлених на оплатну передачу майна у власність. Основною індивідуалізуючою ознакою такої передачі є те, що зустрічне надання за відчужене майно має товарну форму, а не грошову. За договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Дещо ширше розуміння договору міни (бартеру) міститься в податковому законодавстві України. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" бартер (товарний обмін) - це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг). Слід, однак, зауважити, що таке визначення бартеру застосовне лише для цілей та у сфері дії Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Договір міни є консенсуальним, оплатним і двостороннім.

Двосторонність договору міни полягає в тому, що кожна зі сторін цього правовідношення має не лише права, а й обов'язки. Ця ознака бартерного договору опосередковано виражена в положенні частини другої коментованої статті - кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, що, тим не менше, не дозволяє віднести бартер до класичного договору купівлі-продажу. Важливо лише, щоб зобов'язання однієї чи іншої сторони в договорі міни не були підмінені грошовим зобов'язанням на весь розмір належного з неї надання.

У коментованій статті закладені спеціальні принципи вирішення питання про перехід права власності на майно. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, за загальним правилом, право власності на товари, отримані від контрагента за договором міни, перейде до набувача цих товарів лише після взаємного передання належних з нього товарів контрагенту. Разом з тим, сторони вправі відійти від такого порядку переходу права власності та визначити у своєму договорі міни інші умови щодо моменту зміни власника товарів. Ця можливість особливо актуальна для тих договорів міни, за якими передання товарів однією стороною значно віддалене у часі від передання товарів другою, а також в деяких інших практичних ситуаціях.

Як зазначено у ч. 6 ст. 715 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни, як, наприклад, це зроблено Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", за яким товарообмінною (бартерною) операцією у галузі зовнішньоекономічної діяльності визнається один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. В зазначеному законі особлива увага приділена строкам проведення товарообмінних операцій та відповідальності за їх порушення.

За загальним правилом, товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

В частині регулювання строків зовнішньоекономічних бартерних операцій положення Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" ставлять сторін договору міни в менш вигідне положення, порівняно зі сторонами грошово-договірних відносин у зовнішньоекономічній сфері. Річ у тім, що з 1 січня 2008 року відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" максимальний строк, в який виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках, становить не 90, а 180 днів.