Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Науково-практичний коментар.

1. Після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення.

2. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

3. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР
до статті 128 Цивільного процесуального кодексу України

1. З моменту отримання копії ухвали про відкриття провадження у цивільній справі відповідачу надається право подавати письмові заперечення проти позову.

У більшості випадків відповідач дізнається про позов після отримання копії ухвали та документів із суду. Але не виключається, що про це йому може стати відомо і до цього. Про позов його може повідомити сам позивач, "джерело" в канцелярії суду, суддя, його помічник. Підстави отримання цієї інформації правового значення не мають. Відповідач починає захист проти позову одразу після того, як про нього дізнається. Таким чином, відповідач може заперечувати проти позову і до відкриття провадження. Про це свідчить, зокрема, можливість заперечувати з підстав наявності перешкод для відкриття провадження у справі, яка прямо передбачена у частині 2 коментованої статті. Відтак такі заперечення передаються судді і враховуються під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

2. У частині 1 коментованої статті йдеться про одержання копій ухвали, а не її копії. Очевидно, у текст закону закралася помилка. Відповідачеві надсилається лише одна копія.

3. Письмове заперечення не є обов'язковим. Такі дії є правом відповідача, а не його обов'язком, тому за неподання письмових заперечень до нього не може бути застосовано жодних заходів процесуального примусу.

Заперечення проти позову - найбільш поширений тактичний прийом захисту. Заперечуючи проти позову, відповідач не лише захищається, але й створює умови для якісної роботи суду, допомагає встановити характер спірних правовідносин, закон, який їх регулює, факти, які необхідно встановити і які лежать в основі вимог і заперечень, коло осіб, що мають брати участь у справі. Таким чином, скориставшись своїм правом подати письмове заперечення проти позову, відповідач дасть змогу судді попередньо і всебічно зорієнтуватися в характері спору, який буде предметом судового розгляду.

Відповідач може подати суду декілька заперечень. Наступні за часом заперечення не означають відмови від попередніх. Це право не обмежується певними часовими межами, а тому подати заперечення можна у будь-який час до завершення судового розгляду. Водночас суд може встановити строк для подання письмових заперечень для того, щоб інші особи, які беруть участь у справі, могли з ними ознайомитися. Порушення цього строку не може бути підставою не приймати заперечення.

Подання письмових заперечень в судовому засіданні часто має наслідком клопотання позивача про оголошення перерви для ознайомлення із запереченнями. На нашу думку, подання письмових заперечень не може бути підставою для затримок судового розгляду, адже позивач повинен бути готовий до судового розгляду незалежно від того, чи надійдуть такі заперечення та в якій формі.

Письмові заперечення подаються суду в одному примірнику. Законом не передбачено надання копій заперечень та документів, які додаються, для осіб, які беруть участь у справі. Хоча на практиці поступово формується етичне правило давати копії заперечення позивачу.

4. Заперечення проти позову поділяються на матеріально-правові і процесуально-правові.

Матеріально-правовими запереченнями є:

1) незаконність вимог позивача. Відповідач може заперечувати предмет позову, зокрема може доводити, що вимоги позивача суперечать чи не відповідають закону;

2) необґрунтованість вимог. Відповідач може заперечувати відсутність підстав позову, зокрема факт порушення, в якому його звинувачує позивач, належність відповідача, покликатися на відсутність у позивача доказів та наводити свої докази, давати оцінку доказів позивача.

Процесуально-правовими запереченнями є:

1) відсутність у позивача права на звернення до суду. Відповідно до ст. 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси. Тому відповідач може доводити неналежність позивача (відсутність у нього прав, на захист яких подано позов).

Заперечення можуть стосуватися відсутності прав на звернення до суду інших осіб в інтересах позивача (представників, прокурора, органів та посадових осіб, яким таке право надане за законом);

2) наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Відповідач може покликатися на наявність обставин, які є підставою для залишення позовної заяви без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження. Найбільш ефективними запереченнями на цій стадії процесу є заперечення з мотивів непідвідомчості та непідсудності справи.

5. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу. Заперечення проти позову ускладнюють процесуальну діяльність позивача, оскільки змушують його відповідати, доводити навіть очевидні речі. З цих причин відповідачеві недоцільно визнавати небажані факти.