Земельний кодекс України (ЗКУ). Науково-практичний коментар.

1. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;

б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;

в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;

г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;

ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;

д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

2. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:

а) припинення підстав його встановлення;

б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Коментар:

До ч. 1. Недоліком коментованої норми є те, що у ній змішані (1) підстави, що повинні "автоматично" призводити до припинення дії земельного сервітуту безпосередньо в силу вимог закону (ipso iure), (2) підстави, які дозволяють зацікавленій особі лише вимагати припинення сервітуту в судовому порядку з подальшою реєстрацією припинення, та (3) підстави, за наявності яких для припинення сервітуту слід здійснити процедуру реєстрації його припинення.

До перших належать обставини, передбачені у п. п. "а" та "г"; до других - передбачені п. п. "ґ" та "д", а також ч. 2 коментованої статті, до третіх - передбачена у п. "б" відмова уповноваженої особи. З урахуванням викладеного у коментарі до ч. 2 ст. 100 ЗКУ, вважаємо, що відмова уповноваженої особи від права сервітуту повинна бути вчинена у письмовій формі і зареєстрована (див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї).

Згадане у п. "в" ч. 1 рішення суду, на наш погляд, взагалі слід розглядати не як підставу, а як спосіб припинення сервітуту за наявності інших підстав, передбачених п. п. "ґ" та "д" ч. 1 та ч. 2 коментованої статті.

На наш погляд, крім випадків, передбачених "а" та "г" коментованої частини, у усіх інших випадках сервітут слід вважати припиненим лише після державної реєстрації такого припинення (див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї).

Що ж стосується викладеної у п. "а" ("поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки") підстави для припинення сервітуту, маємо висловити сумнів у доцільності даного положення. Як видається, припинення сервітуту повинно здійснюватися лише у випадку, коли обтяжена та пануюча земельні ділянки консолідуються (об'єднуються). Якщо ж цього не відбувається, не виключене їх подальше роздільне відчуження, що знову породить необхідність встановлення сервітуту.

До ч. 2. У коментованій частині передбачені підстави для припинення сервітуту у судовому порядку. Цей перелік невичерпний, він має включати також обставини, визначені п. п. "ґ" та "д" ч. 1 ст. 102 ЗКУ. Моментом припинення сервітуту є реєстрація припинення (див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї).