Земельний кодекс України (ЗКУ). Науково-практичний коментар.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Коментар:

До пункту "а". Добровільна відмова від права власності сама по собі не є достатньою умовою його припинення. Для того, щоб право власності припинилося, власник повинен дотриматись визначеної законом процедури, передбаченої у ст. 142 ЗКУ (див. коментар). У протилежному разі фактичне припинення використання земельної ділянки повинно бути кваліфіковане як невиконання ним своїх обов'язків із використання земельної ділянки за цільовим призначенням. Якщо припинення використання поєднане із припиненням сплати земельного податку, це тягтиме юридичну відповідальність (див. коментар до ст. 206 ЗКУ).

До пункту "б". Смерть власника земельної ділянки - фізичної особи з юридичної точки зору є припиненням існування суб'єкта права, моментом припинення його право- та дієздатності.

Коментована норма виписана не досить вдало, адже за її змістом припинення права власності на земельну ділянку відбувається у разі смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця. Маємо зауважити, що і наявність спадкоємців з усією очевидністю припиняє право власності на земельну ділянку у її власника.

Якщо ж законодавець мав на увазі припинення права власності не у конкретного суб'єкта, а "взагалі", то він, знов-таки, помилився, оскільки навіть якщо у власника земельної ділянки немає спадкоємців, право власності на земельну ділянку не припиняється, а переходить до територіальної громади (ст. 1277 ЦКУ), щоправда, не "автоматично". ЦКУ передбачає набувачем територіальну громаду за місцем відкриття спадщини, яким, за загальним правилом, є останнє місце проживання померлого власника. Тому при реалізації даної норми може виникнути ситуація, коли територіальна громада матиме землі за межами своєї території.

Існує й судова практика325 визнання земельних ділянок відумерлою спадщиною. Як видається, право комунальної власності на земельні ділянки, що складають відумерлу спадщину, має виникати на підставі рішення суду незалежно від його оформлення державним актом безпосередньо на підставі закону. Рішення суду має бути підставою для реєстрації земельної ділянки та права власності на земельну ділянку.

До пункту "в". Відчуження земельної ділянки за рішенням власника відбувається шляхом укладення цивільно-правових угод (правочинів) - див. гл. 19 - 21 ЗКУ та коментар до гл. 19, гл. 20, гл. 21 ЗКУ.

До пункту "г". Звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора відбувається у судовому порядку (див. також ст. 139, п. "ґ" ч. 1 ст. 143 ЗКУ). Земельна ділянка підлягає продажу на прилюдних торгах (земельних торгах, що проводяться у формі аукціону). Детальніше див. коментар до ст. 139 ЗКУ.

До пункту "ґ". Відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб є двома окремими самостійними підставами припинення права власності, які застосовуються з різних підстав та в різному порядку (див. ст. ст. 146, 147 ЗКУ та коментар до ст. ст. 146, 147 ЗКУ).

До пункту "д". Конфіскація земельної ділянки, тобто позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (ст. 354 ЦКУ), застосовується з урахуванням ст. 148 ЗКУ за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом (див. коментар до ст. 148 ЗКУ).

До пункту "е". Невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства протягом року з моменту набуття у випадку отримання у спадщину земельної ділянки сільськогосподарського призначення (ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ) також тягне припинення права власності.

Ч. 4 ст. 81, ч. 4 ст. 82 ЗКУ передбачають обов'язок іноземних фізичних та юридичних осіб, осіб без громадянства протягом року відчужити набуті у спадщину землі сільськогосподарського призначення. У разі порушення цієї вимоги земельна ділянки підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду (ст. 145 ЗКУ, ст. 348 ЦКУ). Кодекс не деталізує процедури примусового відчуження, не визначає суб'єктів звернення до суду з вимогою про відчуження земельної ділянки, що не сприяє ефективній реалізації норми. Крім того, немає повної впевненості у її конституційності, адже, відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції України, "[примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності …".