Земельний кодекс України (ЗКУ). Науково-практичний коментар.

1. Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

2. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Коментар:

Загальна характеристика. Якщо більшість інших статей даної глави виокремлено за формою здійснення сільськогосподарської діяльності (державні або комунальні підприємства, фермерські господарства, ОСГ), дана стаття виділена за видом сільськогосподарських угідь - сіножатями та пасовищами. Проте дана стаття стосується лише використання цих угідь фізичними особами. Разом із тим її положення не означають, що пасовища та сіножаті не можуть використовуватися юридичними особами.

Загальні засади використання земель для сінокосіння та випасання худоби визначаються Законом України "Про рослинний світ". Варто наголосити, що спеціальне використання природних рослинних ресурсів шляхом сінокосіння та випасання худоби власників та землекористувачів земельних ділянок дозволу не потребує, крім випадків використання ресурсів, занесених до Червоної та Зеленої книг України (ч. 8 ст. 10 Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону "використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню".

Формалізація цього положення на сьогодні здійснюється виключно за допомогою методичних та рекомендаційних документів неофіційного характеру - наприклад, методичних рекомендацій щодо створення та використання багаторічних культурних пасовищ125, документів, що встановлюють норми площ пасовищ на одну голову худоби тощо126.

До ч. 1. Орендувати земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби, поза всяким сумнівом, можуть не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, юридичні особи. Це випливає із загального принципу свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦКУ), а також прямо передбачено ст. 5 Закону України "Про оренду землі".

Сінокоси та пасовища можуть бути у складі земель будь-якого сільськогосподарського підприємства (див. ст. ст. 24, 28, 31 ЗКУ та коментарі до ст. ст. 24, 28, 31 ЗКУ), у складі земель, які використовуються для ведення ОСГ (див. ст. 33 ЗКУ та коментар до неї).

До ч. 2. Громадські сіножаті і пасовища, створення яких передбачено коментованою частиною, задумані, вочевидь, як специфічний різновид земель загального користування, що виділяються зі складу земель державної та комунальної власності.

Громадськими пасовищами всі зацікавлені фізичні особи можуть користуватися безоплатно на титулі права загального землекористування (ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Водночас, використання на даному титулі "громадських сіножатей" проблематичне, оскільки заготівля сіна неможлива без закріплення певних територій за окремими особами, що суперечить сутності права загального землекористування (як різновиду загального природокористування). Тому, на наш погляд, норма про "громадські сіножаті" ризикує залишитися "мертвонародженою".

Землевпорядні та процедурні аспекти створення громадських пасовищ на сьогодні регулюються лише рекомендаційним актом - Рекомендаціями щодо створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби, що затв. наказом Держкомзему "Про затвердження рекомендацій щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 30.12.99 N 130127.