Кодекс торгового мореплавания Украины (КТМ Украины) с комментариями к статьямСтаття 189. Відмова перевізника від договоруПеревізник має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при настанні обставин, зазначених у пунктах 1-4 статті 156 цього Кодексу. Договір морського перевезення пасажира припиняється без відмови сторін при настанні обставин, зазначених у пунктах 1 і 2 частини першої статті 158 цього Кодексу. У разі припинення договору морського перевезення пасажира до відходу судна пасажиру повертається вся плата за проїзд і провіз багажу, а при припиненні договору після початку рейсу - частина вказаної плати пропорційно відстані, перевезення на яку не відбулося. Перевізник має право затримати відхід судна, змінити маршрут перевезення, місце посадки або висадки пасажира, якщо такі дії будуть необхідні внаслідок стихійного лиха, несприятливих санітарно-епідеміологічних умов у порту відправлення, призначення або за маршрутом перевезення, а також інших подій і явищ, що не залежать від перевізника і роблять неможливим виконання договору морського перевезення пасажира. Коментар: Коментована стаття закріплює право перевізника відмовитися від договору перевезення пасажира у випадках, які передбачені пунктами 1 - 4 статті 156 цього Кодексу. Зокрема, такими випадками є: - воєнні або інші дії, що можуть загрожувати небезпекою захоплення судна або вантажу; - блокада порту відправлення або призначення; - затримання судна за розпорядженням властей з причин, що не залежать від сторін договору; - залучення судна для спеціальних потреб держави. Таким чином, ст. 189 розповсюджується на ситуації, коли відмова від виконання договору перевезення пасажира не пов'язана з порушенням сторонами договірних зобов'язань. Даною статтею не визначається час, на протязі якого перевізник має право відмовитися від виконання договору перевезення пасажиру. Проте, вважається, що така відмова може мати місце в будь-який час до закінчення поїздки. Наслідки відмови перевізника від договору для пасажира можуть бути різними. Так, в разі припинення договору до відходу судна пасажиру повертається вся плата за проїзд і провіз багажу, а при припиненні договору після початку рейсу - частина вказаної плати пропорційно відстані, перевезення на яку не відбулося. Якщо ч. 1 коментованої статті визначає вичерпний перелік обставин, за наявності яких перевізник має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира, то ч. 2 цієї статті передбачає підстави припинення договору перевезення пасажира без відмови сторін при настанні обставин, що пов'язані з неможливістю його виконання, в тому числі з обставин, що залежать від перевізника. Такими обставинами, зокрема, є: - загибель або силоміць захоплення судна; - визнання судна непридатним для плавання. Загибель судна або його захоплення роблять неможливим продовження рейсу. У зв'язку з об'єктивною неможливістю виконання, договір повинен бути припинений за ініціативою перевізника. В залежності від причин загибелі судна, а також того, кому судна належало і хто його фактично використовував, можуть виникнути правовідносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої як пасажиру, так і перевізнику, що отримав збитки у зв'язку з достроковим припиненням договору перевезення пасажира. Захоплення судна відбувається у зв'язку з воєнними діями, загрозою воєнних дій або піратством. Визнання судна непридатним для плавання може бути підставою для відмови від виконання договору морського перевезення пасажира, оскільки продовження рейсу таким судном становить загрозу для пасажира або може бути взагалі технічно неможливо. Якщо непридатність судна для плавання виникла у зв'язку з недбалістю перевізника, то перевізник не може посилатися на ст. 158 Кодексу і повинен нести відповідальність за неналежне виконання договору перевезення пасажира. Частина 4 коментованої статті закріплює право перевізника без завчасного попередження затримати відхід судна, тобто затримати або перенести відправлення судна на інший час, змінити маршрут перевезення, місце посадки або висадки пасажира, якщо такі дії викликані необхідністю захисту інтересів самих пасажирів, перевізника і виникли з обставин, що не залежать від перевізника. Такими обставинами можуть бути стихійні явища, які можуть мати характер непереборної сили, але можуть також виникати внаслідок інших подій і явищ на морі, що пов'язані із специфікою природних умов, в яких здійснюється мореплавство і особливостей професійної діяльності морського перевізника. Для віднесення того чи іншого явища до обставин, що дають право перевізнику на зміну договору морського перевезення пасажира необхідно, щоб воно виникло випадково, неочікувано і не з вини перевізника. Оскільки стихійні явища виникають неочікувано, перевізник не може попередити їх шкідливі наслідки і тому вимушений змінити час або маршрут перевезення пасажира. При цьому, такі явища можуть виникнути не тільки під час перевезення, але й до початку рейсу або після оголошення посадки. Під несприятливими санітарно-епідеміологічними умовами розуміються епідемії інфекційних захворювань, що виникли на судні і становлять загрозу для пасажирів і членів екіпажу судна. З метою безпеки перевізник вимушений змінити пункт відправлення, пункт призначення або оголошений маршрут слідування судна. |
1. АПК 2002 г. предусматривает самостоятельную главу, посвященную рассмотрению дел, возникающих из административных и иных публичных правоотношений. Публичные правоотношения имеют более широкое значение, чем административно-правовые отношения как разновидности таких правоотношений, и представляют собой правоотношения между субъектами, один из которых обладает властными полномочиями и определяет порядок и условия вступления в данные правоотношения другого участника. К властным субъектам относятся государственные, муниципальные органы, должностные лица. К публичным правоотношениям, из которых возникают дела, рассматриваемые в арбитражном процессе, относятся административные, финансовые, налоговые и иные правоотношения.
К таким делам АПК 2002 г. относит, в частности, дела об оспаривании нормативных правовых актов (гл. 23), дела об оспаривании ненормативных правовых актов, решений и действий (бездействия) органов государственной власти, органов местного самоуправления, иных органов, должностных лиц (гл. 24), дела об административных правонарушениях (гл. 25), дела о взыскании обязательных платежей и санкций (гл. 26).
Дела об оспаривании решений и действий (бездействия) учреждений, предприятий, организаций и их объединений, а также общественных объединений, не выступающих от имени государства, должны рассматриваться по правилам искового производства, в том числе с соблюдением общих правил подсудности, как дела по спорам о защите субъективного права.
2. Производство по делам, возникающим из публичных правоотношений, имеет существенные отличия от искового производства. Так, участники публичных правоотношений не обладают равенством в материальных правоотношениях: одной из сторон всегда выступает представитель публичного образования, обладающий властными полномочиями; основная цель арбитражного суда при рассмотрении дел, возникающих из публичных правоотношений, - не разрешить спор о праве, а осуществить судебный контроль за законностью действий государственных и муниципальных органов и их представителей.
Так, Постановлением Пленума ВАС РФ от 18 декабря 2007 г. N 65 "О некоторых процессуальных вопросах, возникающих при рассмотрении арбитражными судами заявлений налогоплательщиков, связанных с защитой права на возмещение налога на добавленную стоимость по операциям, облагаемым названным налогом по ставке 0 процентов" дается разъяснение в части определения вида арбитражного судопроизводства при решении налоговых споров. Заявление налогоплательщика о признании незаконным решения (бездействия) налогового органа принимается к производству и рассматривается судом в соответствии с гл. 24 АПК РФ, заявление о возмещении НДС - по правилам искового производства с учетом положений гл. 22 Кодекса.
3. К рассматриваемой категории дел применяются общие правила искового производства с учетом особенностей, установленных нормами настоящего раздела АПК 2002 г., регулирующими производство по данным категориям дел, и другими федеральными законами, в частности КоАП. Причем последние имеют приоритет над нормами АПК РФ.
4. Большинство норм искового производства подлежит применению к делам, возникающим из публичных правоотношений, например порядок подачи заявления, принципы и порядок разбирательства дела, возможность прекращения производства по делу и др. Не подлежат применению к делам, возникающим из административных и иных публичных правоотношений, нормы о встречном иске и др.
5. Особенностью дел, возникающих из публичных правоотношений, является неравноправное положение участников в материальных правоотношениях. Вместо искового заявления по данным категориям дел подается заявление, существуют особые сроки обращения заявителей в суд и рассмотрения судом дел, возникающих из публичных правоотношений, особый порядок распределения обязанностей по доказыванию, право арбитражного суда самостоятельно осуществлять сбор доказательств и т.д.
В случае признания судом явки представителей государственных или муниципальных органов, должностных лиц и иных лиц обязательной суд откладывает разбирательство дела при их неявке. При этом арбитражный суд может наложить штраф в соответствии с гл. 11 АПК РФ.
6. В целях недопущения ущемления прав граждан путем возвращения искового заявления необходимо учитывать, что обращение в вышестоящие орган или к должностному лицу не является обязательным условием для подачи заявления в арбитражный суд. Это положение не распространяется на те случаи, когда закон предусматривает обязательное досудебное рассмотрение дела.
7. В ч. 3 комментируемой статьи закреплена презумпция доказывания законности нормативных правовых актов, решений, действий (бездействия) органами публичной власти или должностным лицом. Это обусловлено тем, что более слабой и незащищенной стороной в правоотношениях выступает лицо, чьи права нарушены. Властвующий субъект имеет большие возможности для подтверждения правомерности своих действий.
При разграничении подведомственности дел судам общей юрисдикции и арбитражным судам необходимо учитывать, что в соответствии со ст. 29 АПК РФ арбитражные суды рассматривают в порядке административного судопроизводства возникающие из административных и иных публичных правоотношений экономические споры и дела, связанные с осуществлением организациями и гражданами предпринимательской и иной экономической деятельности, в том числе дела об оспаривании нормативных правовых актов, затрагивающих права и законные интересы заявителя в сфере предпринимательской и иной экономической деятельности, если федеральным законом их рассмотрение отнесено к компетенции арбитражного суда. Остальные дела рассматриваемой категории подведомственны судам общей юрисдикции.