Кодекс торгового мореплавания Украины (КТМ Украины) с комментариями к статьям

Стаття 190. Права пасажира

Пасажир має право:

1) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця, купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

2) перевозити з собою каютний багаж безкоштовно в межах установлених норм;

3) здавати для перевезення багаж за плату за тарифом.

Про втрату або пошкодження багажу пасажир повинен направити письмове повідомлення перевізнику або його агенту:

а) у випадку явного пошкодження каютного багажу - до або в момент висадки пасажира;

б) у випадку явного пошкодження іншого багажу - до або в момент його видачі;

в) у випадку втрати багажу або його пошкодження, яке не є явним, - протягом п'ятнадцяти днів з дня висадки або з дня видачі багажу чи з того моменту, коли він повинен бути виданий. 

Якщо пасажир не виконав вимог цієї статті, то вважається, оскільки не доведено протилежне, що пасажир одержав свій багаж непошкодженим.

Письмове повідомлення не потрібне, якщо стан багажу було спільно визначено або перевірено в момент його отримання.

Багаж, не запитаний протягом трьох місяців з дня приходу судна в порт призначення, може бути реалізований у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Коментар:

Частиною 1 коментованої статті наводяться загальні права пасажирів, що користуються послугами морського транспорту, що співпадає із положеннями ст. 911 Цивільного кодексу України. Проте, кожним перевізником затверджуються власні правила перевезення пасажирів, якими більш детально визначаються права пасажирів. Але в буд-якому випадку, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 185 Кодексу, перевізник не може обмежувати права пасажирів порівняно із тими, що визначені цієї главою.

Хоча ст. 190 має назву "Права пасажира", ч. 2 цієї статті передбачає обов'язок пасажира направити письмове повідомлення перевізнику або його агенту в разі втрати або пошкодження його багажу в строки, що визначені цією статтею (окрім випадку, коли стан багажу було спільно визначено або перевірено в момент його отримання). Вказані в даній статті строки відповідають строкам, що визначені ст. 15 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів і їх багажу 1974 року.

Даний обов'язок пасажира пов'язаний із правом пасажира на отримання відшкодування за втрату або пошкодження його багажу. Однак, таке право може бути втрачене пасажиром в разі недотримання ним встановленого законодавством порядку, що визначений даною статтею та який діє і на інших видах транспорту. Тільки після складання відповідного акту (комерційного або акту загальної форми) пасажир наділяється правом на представлення до перевізника претензії та позову з приводу втрати або пошкодження його багажу. Більш детально про претензійно-позовний порядок дивись коментар до Розділу XI Кодексу.

Також ч. 3 коментованої статті закріплює право перевізника на реалізацію багажу, що не запитаний протягом трьох місяців з дня приходу судна в порт призначення у порядку, що визначений діючим законодавством України. Якщо після реалізації багажу його власник звернувся за його отриманням до перевізника, останній зобов'язаний виплатити йому виручену за багаж суму за виключенням тих сум, що бути витрачені перевізником на зберігання, реалізацію та здійснення інших дій відносно цього багажу.

Научно-практический комментарий:

1. Примирительные процедуры по данной категории дел не были предусмотрены АПК 1995 г. и носят в целом ограниченный характер. Согласно п. 12 Постановления Пленума ВАС РФ от 31 октября 1996 г. N 13 "О применении Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации при рассмотрении дел в суде первой инстанции" <1> заключение мирового соглашения не допускалось по делам, возникающим из административно-правовых отношений. Аналогичное правило действует в гражданском судопроизводстве.
--------------------------------
<1> Российская газета. N 227. 1996. 27 нояб.

2. В настоящее время в соответствии с комментируемой статьей примирение со стороны государственных и муниципальных органов ограничивается взысканием налога в виде рассрочки или отсрочки его уплаты; по спору о признании недействительным ненормативного акта государственного или муниципального органа стороны могут договориться об изменении его условий.
Как отмечается в п. 17 Постановления Пленума ВАС РФ от 9 декабря 2002 г. N 11 "О некоторых вопросах, связанных с введением в действие Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации" <1>, согласно комментируемой статье экономические споры, возникающие из административных и иных публичных правоотношений, могут быть урегулированы сторонами по правилам, установленным в гл. 15 настоящего Кодекса, путем заключения соглашения или с использованием других примирительных процедур, если иное не установлено федеральным законом. В данном случае применяется правило об утверждении мирового соглашения. Однако соглашение не может быть утверждено арбитражным судом, если оно нарушает права и законные интересы других лиц и его положения противоречат закону. При применении указанной нормы арбитражным судам необходимо исходить из того, что государственные и иные органы, используя примирительные процедуры, не вправе выходить за пределы полномочий, предоставленных им нормативными правовыми актами, регулирующими их деятельность.
--------------------------------
<1> Вестник ВАС РФ. 2003. N 2.

3. Соглашение, предусмотренное комментируемой статьей, не названо мировым, однако такое соглашение должно отвечать требованиям, предъявляемым ст. 139 - 141 АПК РФ. Согласно ч. 4 ст. 139 АПК РФ такое соглашение должно быть утверждено арбитражным судом, в связи с чем суд выносит определение о прекращении производства по делу (ч. 5 ст. 141, ч. 2 ст. 150 АПК РФ) и в случае неисполнения соглашения обращает его к принудительному исполнению (ч. 2 ст. 142 АПК РФ).
4. В комментируемой статье говорится о федеральных законах, устанавливающих иные правила по сравнению с комментируемой статьей, которых в настоящее время фактически нет.


НОРМАТИВНЫХ ПРАВОВЫХ АКТОВ