Сімейний кодекс України (СКУ). Науково-практичний коментар.

1. Усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

2. Скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття.

Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї.

3. Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

4. Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням суду.

Коментар:

1. Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому, насамперед, стабільними, незмінними повинні бути самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення. Найоптимальніший варіант - тоді, коли ці відносини збережуться назавжди, адже їх припинення може тяжко травмувати дитину, істотно відобразитися на її інтересах. Для недопущення такого стану законом встановлена жорстка процедура здійснення усиновлення, однак в окремих випадках відносини із усиновлення можуть припинятися.

При вирішенні спорів, пов'язаних з усиновленням (удочерінням), слід відрізняти підстави й порядок визнання його недійсним від підстав і порядку його скасування. Усиновлення може бути визнано судом недійсним в тих випадках, коли воно проведено на підставі підроблених документів, без наміру породити відносини, встановлені для батьків і дітей (фіктивне усиновлення), або особою, яка не може бути усиновителем. Скасування усиновлення суттєво відрізняється від визнання усиновлення недійсним, а саме: за підставами, наслідками, імперативністю й диспозитивністю у їх застосуванні та ін.

2. Основною причиною скасування усиновлення є невідповідність усиновлення інтересам усиновленої дитини, незабезпечення їй сімейного виховання. Цим поняттям охоплюються усі аспекти правовідношення із усиновлення, як винного, так і невинного характеру зі сторони усиновлювача.

Тому суд вправі скасувати усиновлення дитини при відсутності винної поведінки усиновителя, коли в силу обставин, що не залежать від усиновителя, не склались відносини, що необхідні для нормального розвитку і виховання дитини. До таких обставин, зокрема, слід віднести відсутність взаємної злагоди в силу особистих якостей усиновлювача та (або) усиновленого, в результаті чого усиновлювач не користується авторитетом у дитини або дитина не відчуває себе членом сім'ї усиновлювача; виявлення після усиновлення розумової неповноцінності або спадкових відхилень у стані здоров'я дитини, які істотно утруднюють або унеможливлюють процес виховання, про наявність якого усиновлювач не був попереджений при усиновленні; поновлення у дієздатності батьків дитини, до яких він був дуже прив'язаний і не може забути про них після усиновлення, що негативно впливає на його емоційний стан, і т. п.

Однак, якщо суд буде вважати, що скасування усиновлення суперечить інтересам дитини, а крім того є підстави для нормалізації відносин між усиновлювачем та усиновленим, у позові про скасування усиновлення буде відмовлено, а усиновлювачам може бути запропоновано прийняти заходи щодо налагодження стосунків з дитиною.

До суду було подано позов про скасування усиновлення. У позовній заяві вказувалось на те, що протягом перебування у шлюбі із відповідачкою ним була усиновлена дитина відповідачки, він був записаний батьком дитини із внесенням змін до актового запису про народження дитини. Однак через п'ять років перебування у шлюбі, сім'я розпалась, відповідачка не дозволяє спілкуватися з дитиною, до того ж син сам не бажав зустрічатися та спілкуватися з позивачем. Не бажаючи нашкодити морально-психічному стану дитини позивач не вчиняв дії всупереч волі усиновленого, внаслідок чого вже протягом шести років позивачеві невідома доля дитини та місце його перебування. Посилаючись на те, що стосунки батька і сина не склалися не з вини позивача і виконувати свої батьківські обов'язки та використовувати батьківські права щодо усиновленого він не мав можливості, позивач просив скасувати усиновлення.

Рішення місцевого суду позов було задоволено. Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та відмовив у задоволенні позову з наступних підстав. Зважаючи на ст. 60 ЦПК України позивач не довів, що між ним, як усиновлювачем, та дитиною, незалежно від волі усиновлювача склалися стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що мати усиновлюваного перешкоджала позивачеві спілкуватися з дитиною, або що позивач звертався до органів опіки та піклування з приводу вирішення питань щодо участі у вихованні усиновлюваного, спілкуванні з ним. Навпаки, в позовній заяві позивач зазначив, що протягом шести років він не спілкувався з дитиною і ніяким чином не намагався змінити цю ситуацію.

3. Розгляд справ про скасування усиновлення проводиться судом у порядку позовного провадження за участю органів опіки та піклування за правилами, встановленими ЦПК України. Орган опіки та піклування зобов'язаний провести обстеження умов життя усиновленої дитини і надати суду відповідний акт та заснований на ньому висновок по справі.

Виходячи з положень сімейного законодавства та міжнародно-правових актів для вирішення справи необхідним є отримання згоди дитини на скасування усиновлення, яка повинна бути надана у формі, яка б відповідала віку, стану здоров'я, інтелектуального розвитку дитини тощо.

Позовна давність щодо вимоги про скасування усиновлення не встановлена.

4. Скасування усиновлення щодо повнолітньої особи визначається у залежності від моменту здійснення усиновлення (до чи після досягнення повноліття). Якщо усиновлення мало місце до досягнення особою повноліття, то його скасувати за загальним правилом неможливо, за винятком встановлених у передбаченому законом порядку фактів протиправної поведінки усиновлювача чи усиновленого, що загрожувала життю, здоров'ю усиновленого, усиновлювача або інших членів сім'ї (напр., посягання на життя, побої, вчинення хуліганських дій тощо).

Так, у 2007 році судом розглядався позов про усиновлення повнолітньої особи. Позивачі (подружжя) у позовній заяві вказали, що у 1980 році усиновили хлопчика, так як своїх дітей не мали. До досягнення усиновленим 15-річного віку між ними були добрі стосунки, вони виконували свої обов'язки. Коли дитині виповнилось 16 років, він повідомив позивачів, що йому відомо про його усиновлення, і що вони не його рідні батьки. З того часу поведінка усиновленого почала змінюватися, він замкнувся в собі, почав проявляти відносно усиновлювачів грубість, непокору, інші негативні сторони свого характеру. Протягом останніх трьох років їх спільне життя стало неможливим, оскільки усиновлений почав провокувати суперечки та сварки, під час яких погрожував розправою, ображає усиновлювачів, принижує їхню честь та гідність, зловживає спиртними напоями, продовжуючи перебувати на батьківському забезпеченні. Це позивачі підтвердили у судовому засіданні і просити суд задовольнити їхній позов. Відповідачем у справі виступав сам усиновлений, який на час розгляду справи уже досяг повноліття. У судове засідання він не з'явився, але надав суду заяву, в якій позов визнав у повному обсязі та просив справу слухати у його відсутності.

У разі здійснення усиновлення вже повнолітньої особи воно може бути скасоване у двох випадках: по-перше, при наявності спільної волі щодо припинення правовідносин із усиновлення; по-друге, за вимогою усиновлювача чи усиновленого у разі відсутності сформованих сімейних відносин, досягнення яких і складає мету усиновлення.

Інколи суди неправильно тлумачать це положення коментованої статті в частині можливості скасування усиновлення повнолітньої особи. Так, наприклад, судом розглядалась порядком окремого провадження заява про скасування усиновлення. Заява була подана у 2007 році усиновленим, який вказав, що його батьки у 1992 році розірвали шлюб, мати одружилась із іншим чоловіком, який за згодою біологічного батька усиновив його. Заявник просив скасувати дане усиновлення, оскільки з усиновлювачем родинні відносини не склалися, він підтримує сімейні відносини із рідним батьком. У судовому засіданні ці обставини були встановлені, до суду також була надана нотаріально посвідчена заява усиновлювача про те, що він не заперечує проти скасування усиновлення. Суд задовольнив заяву із посиланням на ч. 3 коментованої статті.

З таким рішенням суду погодитись не можна, оскільки справа про скасування усиновлення не може розглядатися порядком окремого провадження, а лише у позовному провадженні. І ч. 3 коментованої статті не поширюється на встановлені судом правовідносини. Отже, при розгляді справи суд порушив норми процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права.

5. Фактом, який припиняє правовідносини із усиновлення, є момент набрання рішенням суду про скасування усиновлення законної сили. Саме з цього часу мають місце наслідки, передбачені ст. 239 СК України.

Також слід мати на увазі, що має місце подекуди у судовій практиці, скасуванню підлягає не рішення суду чи органу державної влади про здійснення усиновлення, а саме усиновлення.