Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління.

2. Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління, відповідно до статті 396 цього Кодексу.

Коментар:

1. Положення про права та обов'язки управителя регулюються ст. 1037 ЦК України.

ЦК України містить правило, згідно з яким управитель управляє майном відповідно до умов договору. При цьому управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління (ч. 1 ст. 1037 ЦК).

Управитель здійснює повноваження володіння, користування та розпорядження майном без переходу до останнього права власності на майно, яке знаходиться в управлінні. Подібним чином управитель здійснює права та обов'язки у разі переходу до нього майна на праві довірчої власності.

При створенні управління управитель наділяється настільки ж широкими повноваженнями, наскільки і невизначеними (володіння, інвестування, управління). Згідно з ч. 2 ст. 1038 ЦК України управитель здійснює управління майном шляхом вчинення юридичних і фактичних дій, пов'язаних з управлінням. Діями, пов'язаними з управлінням, слід розуміти юридичні та фактичні дії, направлені на зберігання, примноження вартості майна шляхом інвестування або здійснення права власності іншим способом, з урахуванням особливостей об'єкта і цілей управління, визначених договором.

У встановлених законом і договором межах управитель самостійно визначає характер і види тих юридичних і фактичних дій, які необхідно вчинити для досягнення мети управління. Установник управління не вправі втручатися у діяльність з управління майном і не може давати управителю обов'язкові вказівки у випадках, не передбачених договором.

Законом або договором можуть бути встановлені обмеження щодо вчинення управителем окремих дій з управління майном. Згідно з ч. 1 ст. 1037 ЦК України управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління. Якщо він порушить це правило, то укладені ним правочини з відчуження майна будуть недійсними. Інших обмежень прав управителя ЦК не містить.

Управитель здійснює діяльність з управління майном не в своїх інтересах, а в інтересах установника та вигодонабувача. Їх інтерес полягає в досягненні визначеного результату, який залежить від цілей управління, встановлених договором.

Залежно від цілей виділяють два види управління: звичайне ("охоронне") управління і повне управління ("підприємницького" характеру). У першому випадку вигодонабувач заінтересований у схоронності майна і підтриманні його в нормальному працездатному стані. Повне управління передбачається отримання визначених договором доходів від грамотного і професійного використання майна. У процесі своєї діяльності управитель зобов'язаний досягнути зазначених вище результатів, які визначають характер і види вчинюваних управителем юридичних та види вчинюваних управителем юридичних та фактичних дій щодо майна, переданого в управління. Тому у випадку відсутності в договорі управління обмежень щодо здійснення повноважень або невизначеності їх переліку управитель має право вчиняти будь-які угоди щодо майна, що знаходиться в управлінні, з урахуванням особливостей об'єкта, мети управління та обмежень, встановлених ч. 1 ст. 1037 ЦК.

2. На управителя покладено ряд обов'язків, які він має виконувати переважно перед своїми власними інтересами. Головний з них полягає у ставленні до довіреного йому майна і передбачає, що управитель має діяти так, як би він ставився до свого власного, що вимагає від нього діяти розсудливо, проявляти необхідну турботу і дбайливість до інтересів установника і вигодонабувача, своєчасно надавати їм звіт про свою діяльність.

В країнах англо-американського права наведений обов'язок управителя закріплено у вигляді "правила розсудливої людини" (prudent man rule), виробленого світовою практикою шляхом узагальнення досвіду і судової практики управління довірчою власністю. Зміст цього правила полягає у вимозі до управителя "управляти так, як може розсудлива людина в даних історичних і об'єктивних ринкових умовах управляти власним капіталом у своїх інтересах". Загальновизнаним елементом цього правила є фідуціарне зобов'язання турботи або піклування (the duty of care) та вірності (the duty of loyality). Для визначення того, чи діє управитель з належною турботою (піклуванням) та вірністю, використовується вироблене практикою розуміння такого обов'язку: діяти як передбачлива особа, здійснювати управління майном з тим же ступенем обережності, як і при веденні своїх особистих справ.

Управитель зобов'язаний: представляти інтереси установника стосовно його майна у відносинах з третіми особами, включаючи представництво в суді, вести належний облік довірчих операцій в порядку, встановленому законодавством, подавати установнику та вигодонабувачу звіт про результати управління, виплачувати установникові та вигодонабувачеві доходи, передавати інші вигоди від довіреного майна в порядку, розмірах і в строки, визначені законодавством і договором, повідомляти установника про будь-які події, що не залежать від управителя, які можуть негативно вплинути на результати управління або вартість майна, а також пропонувати методи поліпшення ситуації.

У випадках, передбачених договором, управитель зобов'язаний внести заставу з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань щодо установника управління або вигодонабувачів. Управитель може нести й інші обов'язки, передбачені договором або які покладені на нього законом.

3. Управитель є законним (титульним) володільцем майна, отриманого за договором управління. Тому він має право вимагати від усіх і кожного, включаючи установника та вигодонабувача, усунення будь-яких порушень свого права. У разі необхідності він вправі використовувати для захисту власних інтересів і інтересів установника та вигодонабувача зобов'язальні і речово-правові способи захисту стосовно права власності (глава 29 ЦК "Захист права власності"). Зокрема, він може пред'явити позови про визнання свого права на майно; про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); про усунення будь-яких порушень свого права, хоча ці порушення і не були пов'язані з втратою володіння (негаторний позов). Управитель для захисту своїх прав використовує і зобов'язально-правові способи.