Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління.

2. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави.

Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

Коментар:

1. Стаття 1039 ЦК України регулює особливості передання в управління майна, що є предметом договору застави.

Відповідно до ч. 1 цієї норми ЦК майно, що перебуває у заставі, може бути передане в управління. Передача заставленого майна в управління не позбавляє заставодержателя права звернути стягнення на це майно, що обумовлено речовим характером заставного права. Володіючи повноваженням слідування, заставодержатель зберігає своє право на річ і тоді, коли вона переходить до нового власника чи володільця, в тому числі й управителя. У даному випадку майно переходить до нового володільця, оскільки його власником і заставодавцем залишається установник управління. Підстави і порядок звернення стягнення на заставлене майно, в тому числі переданого в управління, передбачені статтями 589 - 592 ЦК.

2. Значний строк дії договору управління вимагає певні гарантії стабільності для управителя. Одна з них закріплена в обов'язку установника повідомити його про те, що майно обтяжено заставою (ч. 2 ст. 1039 ЦК). У випадку можливого спору тягар доказування того, що управитель знав про заставу майна, покладається на установника управління. Управитель, у свою чергу, зобов'язаний довести, що він не знав і в силу обставин (з урахуванням професійного досвіду і навичок тощо) не повинен був знати про заставу. У разі добросовісного незнання управителя про прийняття в управління майна, обтяженого заставою, управитель має право вимагати дострокової виплати належної йому плати за договором відповідно до строку управління цим майном і розірвання договору у зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління (ст. 1044 ЦК). Реальні збитки, пов'язані з достроковим припиненням договору, повинні бути покладені на установника управління.