Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

2. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Коментар:

1. Відповідно до ч. 1 коментованої статті, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно з вимогами ст. 625 ЦК. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Також ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає стягнення 3 % річних, якщо інший строк не передбачений законом або договором. Законодавство вживає саме термін "проценти", не ототожнюючи їх з неустойкою. Так, відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не передбачено законом або договором. Розмір процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Також судова практика Верховного суду України виходить з тієї позиції, що для стягнення трьох відсотків річних передбачається загальний строк позовної давності у три роки, а не скорочений, передбачений для стягнення неустойки (див. зокрема постанову Верховного Суду України по справі N 8/406(02/083) від 25.03.2002 р.).

Три проценти річних нараховуються на суму позики (основного боргу) без урахування вже нарахованих процентів за користування основним боргом (сумою позики, основним капіталом), якщо в договорі не встановлено інше. Три проценти річних від суми простроченої позики нараховуються від дня, коли сума позики мала бути повернена, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.

Стаття 625 дозволяє встановити свій розмір процентів, збільшивши або зменшивши встановлені 3 % річних.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Єдина умова для стягнення неустойки - це обов'язкове складання умови про неустойку позичальником та позикодавцем в письмовій формі та підписання уповноваженими представниками. Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язань. Згідно із ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язань повинен бути укладений в письмовій формі; недотримання цієї умови тягне за собою нікчемність, зокрема, умови про неустойку. До речі, вказівка в розписці умови про неустойку також не можна вважати дотриманням письмової форми умови про неустойку, оскільки відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України письмовою вважається форма, при якій текст правочину зафіксований в одному документі, який підписали сторони, або в листах, якими обмінялися сторони. Оскільки розписку підписує тільки одна особа - позичальник, то в цій ситуації відсутній обмін листами, внаслідок чого не вважається дотриманою проста письмова форма. Тому в таких ситуаціях позикодавець повинен надати позичальнику зворотнього листа про погодження умови про неустойку, або також підписати розписку.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК якщо договором позики передбачено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому згідно із ст. 1048 ЦК. Іншими словами, у разі прострочення позичальником сплати чергової суми у позикодавця виникає вимога вимагати сплати всієї суми позики, яка залишилася несплаченою. Тобто, вважаються такими що настали всі строки платежу по всій позиці в цілому. Про цей свій намір витребувати всю суму позики або всіх речей, які надавалися в позику, позикодавець має право повідомити позичальника, надіславши останньому відповідну вимогу. В разі неповернення позики у вказаний позикодавцем строк позикодавець має право нарахувати проценти, а у разі передбачення у договорі - штрафні санкції, на прострочену суму. При цьому стаття не вказує, з якого моменту можливе нарахування 3 % річний та штрафних санкцій, тому можна припустити, що 3 % річних та штрафні санкції будуть починатись нараховуватись з наступного дня після отримання позичальником вимоги позикодавця про дострокове повернення позики.