Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.

2. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

3. Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті.

У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Коментар:

1. Ст. 1307 ЦК встановлює гарантії додержання прав та законних інтересів учасників спадкового договору.

З метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору до третіх осіб, нотаріус одночасно з посвідченням цього договору накладає на зазначене майно заборону відчуження.

Зняття заборони відчуження нотаріусом після смерті відчужувача відбувається на підставі свідоцтва органу РАЦС про смерть (абзац перший п. 237 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Відомості про зняття заборони відчуження майна, яке є предметом спадкового договору, нотаріус вносить до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна (абзац другий п. 238 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

2. Заповіт, яким охоплено усе майно, призначене набувачеві за спадковим договором, визнається нікчемним незалежно від часу його складання - до або після укладення спадкового договору. Якщо у заповіті містяться розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового договору, але і стосовно іншого майна спадкодавця, такий заповіт визнається недійсним лише у частині розпорядження майном, вказаним у спадковому договорі (ч. 3 ст. 1257).

3. В юридичній літературі були висловлені побоювання щодо легітимності самого інституту спадкового договору, який в даному випадку нібито обмежує цивільну правоздатність відчужувача, не дозволяючи йому скласти заповіт щодо майна, яке охоплено спадковим договором (Коваленко Т. П. Спадковий договір // Цивільне право України: Підручник / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Книга 2. - С. 632).

Незважаючи на наявність суто зовнішніх, еклектичних підстав для такого висновку, на наш погляд, все ж таки приєднатися до нього неможливо з наступних міркувань.

По-перше, при укладенні спадкового договору цивільна правоздатність відчужувача не обмежується, адже право на складання заповіту у нього існує. Заповіт, складений раніше, яким охоплене те ж саме майно, що і спадковим договором, залишається чинним і лише після настання смерті заповідача (відчужувача) буде з'ясовано, чи може заповіт вважатися нечинним повністю або в частині. З моменту складання заповіту і до моменту смерті відчужувача за спадковим договором можуть настати такі юридичні факти, які створюватимуть можливість для спадкування спадкоємцям за заповітом в повному обсязі (наприклад, визнання недійсним спадкового договору, його розірвання). Такий висновок зумовлюється тим, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Крім того, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання документів, що підтверджують його права на майно, що заповідається (пункт 159 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Отже, і в цьому випадку заповідач має право скласти заповіт, а питання щодо чинності заповіту вирішуватиметься після відкриття спадщини (смерті відчужувача).

По-друге, закріплення пріоритетності спадкового договору перед заповітом є підтвердженням наведеного принципу ч. 4 ст. 1236 ЦК: якщо б навіть норми ч. 2 ст. 1307 ЦК не існувало, в будь-якому випадку майно, призначене набувачеві за спадковим договором, переходило б до нього, адже в цій частині заповіт щодо розпорядження майном визнається нечинним.

Таким чином, слід зробити висновок про те, що норма ч. 2 ст. 1307 ЦК не обмежує цивільну правоздатність відчужувача.

4. Оскільки здійснення розпоряджень, що становлять зміст спадкового договору, може відбуватися і після смерті відчужувача, останньому надано право призначити особу, якій доручається нагляд за точністю та своєчасністю виконання розпоряджень відчужувача. Такою особою може бути як фізична, так і юридична особа. У випадку, якщо відчужувач не скористався зазначеним правом, обов'язки щодо контролю за виконанням спадкового договору покладаються на нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Регламентуючи право відчужувача призначати особу, яка здійснюватиме контроль за виконанням спадкового договору, закон водночас не визначає правовий статус такої особи. Зокрема, у ЦК відсутні відповіді на питання, яким є обсяг її повноважень і які юридичні наслідки прийняття нею рішення про те, що дії набувача не відповідають умовам спадкового договору (враховуючи те, що набувач стає власником майна відчужувача негайно після його смерті); чи має дана особа право на винагороду, на відшкодування необхідних витрат, понесених нею у зв'язку з виконанням своїх функцій, і якщо так, за рахунок якого майна здійснюються зазначені виплати; чи має права особа відмовитись від здійснення своїх повноважень; яким є обсяг її відповідальності; чи допускається підпризначення цієї особи тощо. Не передбачений і порядок оформлення її повноважень. Зазначені питання мають вирішуватися на підставі положень спадкового договору з урахуванням норм зобов'язального (договірного) права.