Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Коментар:

1. У даній статті визначаються випадки, в яких укладення правочину в письмовій формі є обов'язковим. При цьому мається на увазі проста (звичайна) письмова форма.

2. За загальним правилом у письмовій формі мають вчинятися всі правочини між юридичними особами, незалежно від виду правочину та сфери його застосування, а також незалежно від організаційно-правової форми юридичної особи та форми власності.

3. У письмовій формі належить оформляти правочини, якщо хоча б однією стороною є фізична особа, а іншою є одна чи кілька юридичних осіб. Законодавець у даній статті спеціально не визначає форму угод за участю фізичних осіб, які мають статус суб'єктів підприємництва. Тому правочини за участю останніх з юридичними особами також мають оформлятися в письмовій формі. Коментоване правило не застосовується до правочинів, які можуть вчинятися усно відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК, тобто певних правочинів, які виконуються сторонами у момент їх вчинення.

4. З метою підвищення рівня захищеності фізичних осіб законодавець передбачає обов'язкову письмову форму для фізичних осіб між собою на суму, що у двадцять разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, за винятком правочинів, вчинюваних усно відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК. Нині такий неоподатковуваний мінімум доходів громадян відповідно до Указу Президента України від 25 серпня 1996 р. N 762/96 становить 17 грн. Однак закон може передбачати випадки обов'язкової письмової форми правочинів на суму нижче зазначеного розміру (наприклад, щодо завдатку, уступки права вимоги та переводу боргу).

5. До інших правочинів, щодо яких закон вимагає письмового оформлення, зокрема, належать: правочини щодо забезпечення виконання зобов'язання (ст. 547); договори дарування майнового права, дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарування речей, які мають особливу цінність (частини 3, 4 ст. 719); договір ренти (ст. 732); договори найму транспортних засобів між юридичними особами (ст. 799); договір найму житла (ст. 811); певні види договору зберігання (ст. 937); договори страхування (ст. 981); договори управління рухомим майном (ст. 1031); договори позики на суму, що у 10 разів перевищує розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 1047).