Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. 

2. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

3. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

4. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Коментар:

1. ЦК не встановлює загальнообов'язковості нотаріального посвідчення (нотаріальної форми) правочинів. Нотаріальне посвідчення правочину вчиненого у письмовій формі, необхідне лише тоді, коли це прямо встановлено законом або передбачено домовленістю сторін.

Випадки нотаріального посвідчення правочинів передбачені як ЦК, так і окремими законами. Так, обов'язкове нотаріальне посвідчення правочинів встановлено для: договору застави нерухомого майна (ст. 577); договорів купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК); договорів дарування нерухомості й дарування валютних цінностей на суму, що перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 719); договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди строком на три роки і більше (ст. 793); договорів найму транспортних засобів за участю фізичної особи (ч. 2 ст. 799); договорів управління нерухомим майном (ст. 1031); заповіту (ст. 1247 ЦК); договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації (ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна"); договорів купівлі-продажу земельних ділянок (ст. 128 ЗК); договорів оренди земельних ділянок (ст. 13 Закону України "Про оренду землі"); шлюбного договору (ст. 95 СК).

2. Нотаріальне посвідчення правочинів можуть вчиняти лише особи, які є нотаріусами, а також певними посадовими особами, визначеними нотаріальним законодавством. Наприклад, ч. 3 ст. 245 ЦК визначає перелік посадових осіб, які мають право посвідчувати довіреності, ст. 1252 ЦК визначає перелік посадових і службових осіб, яким надається право посвідчувати заповіти. В обох випадках перераховані правочини прирівнюються до нотаріально посвідчуваних.

Ч. 4 ст. 245 ЦК надає право посвідчувати довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції посадовим особам організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. Однак таке оформлення довіреності не прирівнюється до нотаріального посвідчення.

Порядок посвідчення правочинів визначається законодавством про нотаріат.

3. Особа, яка посвідчує правочин, зобов'язана перед вчиненням посвідчувального напису перевірити його відповідність вимогам, встановленим ст. 203 ЦК. Після вчинення нотаріального посвідчення має діяти презумпція відповідності правочину цим вимогам, яка може бути спростована в судовому порядку.

4. Крім випадків обов'язкового посвідчення правочинів у силу безпосередніх вимог закону, у принципі будь-який інший правочин може бути посвідчений на вимогу фізичної або юридичної особи. При цьому нотаріус чи інша уповноважена особа не можуть відмовити в такому посвідченні, якщо не буде встановлена невідповідність правочину вимогам ст. 203 ЦК.