Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Коментар:

1. Норма ч. 1 ст. 267 ЦК визначає, що виконання зобов'язання після спливу позовної давності не є підставою для повернення виконаного, незалежно від того, знала чи не знала особа-виконавець зобов'язання про сплив строку позовної давності.

2. Нормою ч. 2 коментованої статті встановлений обов'язок суду прийняти позовну заяву про захист цивільного права або інтересу, незалежно від спливу позовної давності.

3. У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 ЦК, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. За своїм процесуальним змістом заява про застосування позовної давності є клопотанням про відновлення пропущеного строку позовної давності і остання повинна містити посилання на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності з відповідними календарними розрахунками, а також докази та вимоги сторони щодо відновлення пропущених строків. Необхідно нагадати, що за правилами господарського судочинства така заява (клопотання) має подаватися до суду у письмовому вигляді. Доцільним, але не обов'язковим, видається подання такої заяви у письмовому вигляді і у межах цивільного судочинства.

4. Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові.

У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

5. Норма ч. 5 ст. 267 ЦК припускає можливість визнання судом поважними певних причин пропуску позовної давності, однак не містить переліку таких причин. Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності. Необхідно звернути увагу на те, що підстави для зупинення або переривання перебігу позовної давності, визначені ст. ст. 263 - 264 цього Кодексу, не належать до категорії поважних причин, оскільки вони безпосередньо визначені законодавцем як підстави для продовження строків позовної давності.

Вважаємо за доцільне застерегти колег від посилання на неможливість сплати державного мита, арешт рахунку, здійснення експертизи та посилання на інші аналогічні обставини, як на поважні причини пропуску строків позовної давності, оскільки судова практика не розглядає такі причини як поважні для поновлення строку позовної давності, оскільки такі причини фактично обумовлені неналежними діями або бездіяльністю самого заявника.