Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

2. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

3. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

4. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Коментар:

1. Інститут права спільної власності характеризується множинністю суб'єктів та єдністю об'єкта. Він оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком особам - суб'єктам відносин власності (співвласникам). Причому відносини спільної власності можуть виникати між будь-якими суб'єктами права власності - фізичними, юридичними особами, державою, територіальними громадами тощо. Суб'єкти права спільної власності, як і будь-який власник, на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном. Але правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно.

Таким чином, спільна власність не є яким-небудь новим, особливим різновидом (формою) власності, вона засновується на існуючих формах власності. Вона не є особливим економічним відношенням власності, а лише становить різновид якого-небудь самостійного відношення власності, що полягає у одночасному присвоєнню конкретних матеріальних благ кількома особами. У даному випадку не виникає ніякої "змішаної форми власності", адже кожний учасник залишається самостійним власником свого майна, а стосовно спільного об'єкту правомочності власника здійснюються спільно як належні одночасно кільком особам.

Як і право власності взагалі, право спільної власності також можна розглядати у об'єктивному та суб'єктивному розуміннях. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють приналежність майна, що складає єдине ціле, одночасно двом або більше суб'єктам. Право спільної власності в суб'єктивному розумінні - це право двох або більше суб'єктів спільно і на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном, що складає єдине ціле.

2. Спільна власність може бути двох видів: з визначенням часток учасників (спільна часткова) і без визначення таких часток (спільна сумісна). Відносини спільної сумісної власності можуть мати місце тільки у випадках, передбачених законом. Саме тому на практиці значно частіше складаються відносини спільної часткової власності, а ч. 4 ст. 355 ЦК встановлює законодавчу презумпцію спільної власності з визначенням часток.

Часткою власників у праві спільної сумісної власності є вираженою арифметично (1/2, 2/3 і т. д.). Натомість частка учасника спільної сумісної власності у спільному майні завчасно не визначена. Вона встановлюється при поділі майна між співвласниками, а також при виділі частки когось із них.

Важливо підкреслити, що учасникам спільної часткової власності належить не право власності на конкретну частку у спільній власності, а частка у праві власності, адже в протилежному випадку кожен із співвласників мав би можливість самостійно здійснювати право власності щодо даного майна у повному обсязі, що зводило б нанівець саму ідею спільної власності.

Іноді використовуються поняття ідеальної і реальної частки у праві спільної власності. Під реальною часткою звичайно розуміють певну частину спільного майна в натурі, яке фактично надається у власність співвласнику. Поняття ж ідеальної частки використовується, на відміну від реальної, щоб підкреслити, що частка співвласника не є вираженою в натурі. Так, спадкоємці, які прийняли спадщину, але не здійснили поділ спадкового майна, мають ідеальні частки у праві спільної часткової власності на успадковане ними майно. У разі, якщо результатом поділу спадщини є отримання двома або більше спадкоємцями у власність кількох речей, належні їм ідеальні частки у праві власності трансформуються на реальні, які вже виражатимуть право кожного співвласника у чітко визначеній чисельній пропорції.

Існує і протилежна позиція, про те, що у запровадженні зазначених категорій навряд чи існує необхідність. Пояснюється вона тим, що поняття ідеальної частки по суті зводиться до поняття частки у праві власності, а поняття реальної частки уявляється штучним, оскільки далеко не у всіх випадках спільної власності практично можливим є виділення "реальної частки". Про останню можна говорити лише у випадках, коли така частка виділяється в натурі, причому у власність, що призводить до припинення права спільної власності на виділену частку.

Суб'єктами права спільної часткової та спільної сумісної власності можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 2 ст. 356 ЦК, ч. 2 ст. 368 ЦК). Однак традиційно суб'єктами спільної сумісної власності виступають все ж фізичні особи, оскільки основні підстави її виникнення (укладення шлюбу, проживання однією сім'єю, приватизація житлового фонду) притаманні саме для фізичних осіб.

3. У законі немає ні вичерпного, ні хоча б приблизного уніфікованого переліку підстав виникнення права спільної власності. Пов'язується це з тим, що підставами виникнення права спільної власності є найрізноманітніші юридичні факти: створення або придбання майна спільними зусиллями або за спільні кошти, приватизація житла, перехід майна до кількох спадкоємців, укладення численних договорів тощо.

В деяких випадках суб'єктам пропонується альтернатива, у яку саме власність набути майно: сумісну або часткову. Так, ч. 2 ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлює, що передача займаних квартир (будинків) у порядку приватизації здійснюється у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку).

4. Стосовно одного і того ж майна (частини майна) може існувати одночасно спільна сумісна та спільна часткова власність. Наприклад, у випадку, коли власниками 1/2 частки у праві власності на об'єкт нерухомості за договором купівлі-продажу стали подружжя, кожне з яких перебуває у зареєстрованому шлюбі, ця частина майна буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності, а інша 1/2 - на праві спільної часткової власності іншому співвласнику. Іншими словами, подружжя у "внутрішніх" відносинах між собою вважатимуться суб'єктами права спільної сумісної власності, а у "зовнішніх" відносинах з іншим співвласником об'єкту нерухомості - підкорятимуться правилам, що регулюють здійснення права спільної часткової власності (наприклад, на них поширюється ст. 362 ЦК, що встановлює переважне право учасників права спільної сумісної власності на придбання майна, що продається іншим учасником, за ціною, оголошеною для продажу).