Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

2. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

3. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Коментар:

1. Учасники права спільної часткової власності, як і індивідуальні власники, наділяються правами володіння, користування та розпорядження майном. Але оскільки право кожного співвласника не обмежується якоюсь чітко визначеною частиною, а поширюється на усе спільне майно, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Здійснення права на засадах спільної згоди учасників має розглядатися як загальне правило, винятки з якого можуть встановлюватись законом. Так, за ст. 361 ЦК кожен співвласник наділений правом самостійного розпорядження часткою у праві спільної часткової власності.

Отже, якщо інше не встановлено законом, учасники спільної часткової власності здійснюють свої права на засадах загальної згоди. Тому жоден з учасників самостійно не має права укладати правочини щодо спільного майна без згоди інших.

2. Учасник спільної часткової власності, який має намір самостійно здійснювати усі правочини щодо своєї частки, має право вимагати її виділу у натурі (ст. 364 ЦК). Однак виділ, маючи складну процедуру здійснення, припиняє, крім того, право спільної часткової власності даного суб'єкта, що може не відповідати його інтересам. Інститутом, що дозволяє кожному співвласникові розширити обсяг повноважень щодо своєї частки, залишаючись при цьому співвласником, є домовленість про порядок володіння та користування майном.

Така домовленість оформляється договором. З огляду на відсутність спеціальних норм при вирішенні питання про належну форму договору про визначення порядку володіння та користування спільним майном слід керуватися загальними положеннями про форму правочину (ст. ст. 205 - 210 ЦК) та форму договору (ст. 639 ЦК). Лише стосовно володіння та користування земельною ділянкою закон встановлює обов'язковість письмової форми та нотаріального посвідчення договору (ч. 2 ст. 88 ЗК).

Договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може стосуватися як усього спільного майна, так і його частини, а його сторонами можуть бути двоє, кілька або усі співвласники. Якщо договір укладається не між усіма співвласниками, обов'язковою умовою його нотаріального посвідчення є надання письмової згоди співвласниками, які не беруть у договорі участь, про встановлення порядку володіння та користування майном або конкретними його частинами (абзац четвертий пункту 58 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Згідно Інструкції договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може бути як самостійним, так і виступати частиною договору про відчуження частки. В першому випадку, якщо предметом договору є майно, права на яке підлягають обов'язковій державній реєстрації, вимагається правовстановлювальний документ та, у встановлених випадках, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, а в місцевостях, де інвентаризація не проведена, - довідка відповідного органу місцевого самоврядування. Правовстановлювальний документ після його огляду повертається власнику, а в тексті договору зазначається найменування цього документа, номер і дата його видачі та назва юридичної особи, що його видала (абзац п'ятий пункту 58 Інструкції).

Договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може бути також частиною договору про відчуження частки у праві спільної часткової власності. Як визначено у Інструкції (абзац другий пункту 58) порядок володіння та користування майном може бути вказаний у договорі відчуження за наявності угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування спільним майном або за їх письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування спільним майном (його конкретними частинами). Проте слід мати на увазі, що згідно ч. 4 ст. 358 ЦК попередньо укладений договір про порядок володіння та користування спільним майном є обов'язковим для нового учасника права спільної часткової власності лише в тому випадку, коли він був посвідчений нотаріально.

3. Змістом договору про визначення порядку володіння та користування спільним майном є наділення учасників правами та встановлення обов'язків щодо володіння, використання, утримання, визначення правових наслідків одержання від використання спільного майна плодів, продукції та доходів, здійснення інших дій щодо спільного майна. Окремо ч. 3 ст. 358 ЦК надає кожному співвласнику право на надання йому у володіння та користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Не суперечитиме закону і передання співвласнику у натурі майна, не співрозмірного з його часткою.

У разі неможливості отримання майна у володіння або користування учасник має право вимагати від інших співвласників відповідної матеріальної компенсації. Дану норму слід тлумачити як таку, що встановлює право на отримання матеріальної компенсації тим співвласником, який за договором про визначення порядку володіння та користування спільним майном отримав у володіння та користування меншу частину майна, ніж та, що відповідає його частці, або взагалі не отримав майно у володіння та користування у натурі. Відповідно, співвласник позбавлений права вимоги матеріальної компенсації, якщо договір не було укладено або якщо володіння або користування спільним майном у натурі є неможливим з об'єктивних причин (неподільність речі, велика кількість співвласників).

4. Коментована стаття регулює відносини, коли договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном укладається за ініціативою співвласників. Разом з тим укладення такого договору може бути необхідним у випадках, визначених законом. Так, згідно ч. 1 ст. 88 ЗК володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - в судовому порядку. Укладення договору про визначення порядку користування майном може бути необхідною передумовою і для повного здійснення права спільної сумісної власності, незважаючи на те, що норми ЦК, які регулюють правовідносини між учасниками спільної сумісної власності (ст. ст. 368 - 372 ЦК), не наділяють їх правом на укладення таких правочинів. Наприклад, згідно ч. 1 ст. 67 СК дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір про відчуження своєї частки на користь іншої особи після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.