Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Коментар:

1. Якщо ст. 364 ЦК регулює випадки, коли припинення спільної часткової власності учасника здійснюється за його ініціативою, то коментована стаття, навпаки, визначає підстави і порядок заявлення вимог іншими співвласниками про припинення права на частку одного з них. Позивачами мають виступати усі інші співвласники. Термін "співвласники" формально означає неможливість звернення з вимогою про припинення права на частку за ст. 365 ЦК однієї особи, якщо співвласників лише двоє. В таких випадках заінтересований у припиненні права спільної часткової власності співвласник має вимагати від другого укладення договору виділу своєї частки (ст. 364 ЦК) або поділу спільного майна (ст. 367 ЦК). Саме другий варіант є таким, якому слід віддати перевагу (див. коментар до ст. 364 ЦК). Водночас відзначимо, що у судовій практиці (приклади наведені нижче) існують численні випадки, коли позов про припинення права на частку у спільному майні, яке належить двом суб'єктам, заявляється одним співвласником до іншого.

2. Частина перша ст. 365 ЦК визначає підстави, лише за наявності яких суд може задовольнити позов співвласників про припинення права на частку одного з них. При цьому для задоволення позову суд має встановити наявність усіх чотирьох підстав (виділено мною - Є. Р.). Відсутність бодай однієї з них свідчить про неможливість задоволення позову співвласників.

На практиці існують певні ускладнення з тлумаченням поняття "незначної частки". Останнє є оціночним і має встановлюватись, виходячи з конкретних обставин даної справи. Слід підкреслити, що законодавець як умову припинення права на частку встановив саме незначний розмір "частки" у праві, а не частини спільного майна, яка на цю частку припадає. Такий критерій не завжди дозволяє судам правильно визначити незначний розмір частки у праві спільної часткової власності. Наприклад, 1/2 частки у праві спільної часткової власності в ідеальному, арифметичному виразі є в п'ять разів більшою, ніж 1/10 частки. Проте якщо 1/2 частки існує у праві власності на квартиру загальною площею 30 м кв., а 1/10 - у праві власності на жилий будинок загальною площею 600 м кв., розмір майна, на яке припадає менша у числовому виразі частка (тобто 1/10), є більшим, ніж розмір майна, на яке припадає частка, що є більшою у числовому виразі (тобто 1/2).

Але оскільки закон свідчить про незначний розмір самої частки, а не майна, яке на цю частку припадає, саме з ідеального виразу частки суд має робити висновок про її незначний характер.

Досить складним для розуміння є посилання у пункті першому ч. 1 коментованої статті на таку ознаку частки, як "неможливість бути виділеною в натурі", в аспекті його співвідношення з нормою пункту другого ч. 1 ст. 365 ЦК. Справа в тому, що пункт другий цієї частини передбачає таку ознаку, як неподільність речі. Однак неможливість виділення в натурі охоплює як неподільність речі, коли частка не може бути виділена в натурі внаслідок природних або штучних характеристик речі як єдиного об'єкта (ст. 183 ЦК), так і заборону виділу згідно із законом (ч. 2 ст. 364 ЦК). Іншими словами, неможливість виділення речі в натурі вже включає в себе неподільність речі і є ширшим поняттям, тому необхідність для суду встановлювати ознаку, зазначену у пункті другому ч. 1 ст. 365 ЦК, автоматично відпадає.

Наявність у матеріалах справи третьої та четвертої ознак суди перевіряють досить рідко, що є підставою для наступного скасування прийнятих рішень. Водночас ці ознаки, так само, як і перші дві, є необхідними для встановлення підстав для задоволення позову співвласників.

Неможливість спільного володіння та користування майном переважно обґрунтовується недоброзичливими стосунками між співвласниками, що перешкоджають один одному у повному здійсненні прав володіння та користування.

Пункт четвертий ч. 1 ст. 365 ЦК насамперед спеціально запроваджений для збереження житлових прав співвласника. Тому позов про припинення права на частку у спільному майні (житлі) не може бути задоволений, якщо внаслідок припинення права спільної часткової власності колишній співвласник та члени його сім'ї будуть позбавлені житла. Так, рішенням суду від 25 травня 2005 р. був задоволений позов про припинення права на частку у спільному будинку. При цьому суд виходив з того, що позивачеві належало право на 4/5, а відповідачу - на 1/5 частки у праві власності на спірне майно. Між сторонами справи виникли постійні суперечки з приводу володіння та користування спільним будинком, внаслідок чого проживання в ньому виявилося неможливим. Частка, що належала відповідачеві, була визнана незначною, такою, що не могла бути виділена зі спільного майна.

Проте суд не взяв до уваги той факт, що відповідач не мав іншого житла, можливості для придбання іншого житла у нього не було, коштів, одержаних в якості компенсації за частку, для цього не вистачало (Див.: Юровська Г., Борець Є. Спільна часткова власність на майно в аспекті судової практики: ускладнення та помилки, що виникають при вирішенні цивільних спорів у правовідносинах щодо здійснення та захисту права на спільне майно // Нотаріат для Вас. - 2006. - N 11. - С. 79).

Крім того, співвласник-відповідач має право посилатися на істотне порушення його інтересів (словосполучення "завдання істотної шкоди інтересам" вживається явно невдало, адже завдання шкоди - протиправне діяння, що є підставою для виникнення недоговірних зобов'язань) і в будь-яких інших випадках на свій розсуд, наприклад, коли позбавлення його частки у праві спільної часткової власності призведе до істотних матеріальних втрат через постійне подорожчання майна, що є об'єктом права спільної часткової власності.

3. Частина друга коментованої статті встановлює обов'язок попереднього внесення співвласниками-позивачами вартості частки на депозитний рахунок суду. ЦК не уточнює, коли саме має бути внесена грошова сума, проте в будь-якому випадку це має відбутися до прийняття рішення судом. Разом з тим у позивачів немає обов'язку вносити суму на депозит суду одночасно з поданням позову, як це визначено, наприклад, щодо осіб, чиї переважні права на купівлю частки порушені згідно абзацу першого ч. 4 ст. 362 ЦК.

4. Ст. 365 ЦК, що регулює припинення права на частку за вимогою інших співвласників, є новелою у вітчизняному законодавстві. Раніше чинний ЦК такого права співвласникам не надавав. Відповідно, при вирішенні таких справ по суті суди позбавлені права посилатися як на законодавство, що було прийнято до нового ЦК, так і на роз'яснення Пленуму ВСУ, що ґрунтуються та такому законодавстві.

Так, рішенням суду від 20 травня 2005 р. було відмовлено у задоволенні позову про припинення права на частку у спільному майні. Як випливає з матеріалів справи, позивач має 3/4 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок та споруди, які його обслуговують, а відповідач - 1/4. Розподіл спірного одноквартирного будинку з виділенням окремої квартири, влаштуванням другого входу вхідного блоку та експлуатацією господарських будівель виявились неможливими.

Крім ст. 365 ЦК, суд у рішенні послався також на положення пункту 6 постанови Пленуму "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. N 7, за якими у разі неможливості виділу частки будинку в натурі суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями цього будинку. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, який бажає виділу частки у натурі, за його згодою присуджується грошова компенсація (Див.: Юровська Г., Борець Є. Спільна часткова власність на майно в аспекті судової практики: ускладнення та помилки, що виникають при вирішенні цивільних спорів у правовідносинах щодо здійснення та захисту права на спільне майно // Нотаріат для Вас. - 2006. - N 11. - С. 80).

Вищевикладені положення постанови Пленуму, використані судом, не можуть поширюватись на відносити щодо припинення частки за ст. 365 ЦК, оскільки постанова Пленуму встановлює особливості застосування законодавства щодо припинення відносин спільної часткової власності в результаті її виділу або поділу, а не внаслідок подання позову групи співвласників за ст. 365 ЦК.