Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору.

2. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

3. Землекористувач зобов'язаний ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Коментар:

У коментованій статті ЦКУ закріплені загальні положення щодо обсягу прав та обов'язків землекористувача чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, які можуть бути здійсненні відповідно до закону та договору емфітевзису.

Зокрема, обсяг прав землекористувача щодо користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб визначається договором. Водночас такі землекористувачі можуть реалізувати також права, передбачені також у ст. 95 ЗК України з врахуванням обмежень, які можуть бути закріплені у договорі емфітевзису.

Крім прав, землекористувач за договором емфітевзису має виконувати передбачені законом та договором обов'язки щодо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Зокрема, ЦКУ зобов'язує землекористувача вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом. За Законом України "Про плату за землю" плата за землю включає в себе земельний податок та орендну плату. Суб'єктами плати земельного податку є власники землі та землекористувачі. Це означає, що закон звільняє власника земельної ділянки від сплати земельного податку і покладає виконання цього обов'язку перед державою на землекористувача.

Крім плати за землю, ЦКУ зобов'язує землекористувача чужої земельної ділянки сільськогосподарського призначення ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації. Це означає, що суспільні відносини, які виникають за договором емфітевзису мають не лише приватний, а й публічний характер, оскільки забезпечення раціонального використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, екологічний контроль за використанням сільськогосподарських угідь мають здійснювати органи державної влади та місцевого самоврядування.