Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Коментар:

1. Порука є традиційним, одним із найдавніших інститутів цивільного права та одним із найефективніших способів забезпечення зобов'язань в умовах сучасного цивільного обігу, особливо при укладенні кредитних договорів, оформленні споживчих кредитів тощо.

Порука має складну теоретичну природу, оскільки одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори (Розділи I та II Книги п'ятої ЦК України).

Згідно із ст. 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Виходячи з наведеного визначення, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір. Одностороннє зобов'язання особи відповідати за невиконання або неналежне виконання боржника не може бути визнано підставою виникнення правовідносин поруки. Значення поруки не можуть мати листи, характеристики і довідки про високу платоспроможність боржника, аудиторський висновок аналогічного змісту, рекомендації і інші документи.

Як випливає із ст. 553 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Він зазвичай лише здійснює підготовчі дії до укладення договору поруки, підшукуючи поручителя і одержуючи його згоду.

Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається. Проте, може трапитися так, що боржнику взагалі не буде відомо про його укладення. Зважаючи на це в договорі поруки доцільно передбачити обов'язок поручителя та/або кредитора поінформувати боржника у письмовій формі про факт укладення договору поруки.

Поряд із договором поруки також може існувати договір про надання поручительських послуг, що укладається між майбутнім поручителем і боржником, у якому встановлюється обов'язок останнього поручитися за виконання зобов'язання за основним договором. Вказаний договір може бути як оплатним, так і безоплатним. Разом з тим взаємовідносини між боржником і поручителем можуть мати не тільки цивільно-правовий, а й інший характер, наприклад, сімейні (родинні) зв'язки, трудові відносини, відносини підпорядкування тощо. Вони можуть базуватися на договорі страхування, договорі про спільну діяльність, членстві в організації, інших правових засадах. Проте на правове регулювання поруки характер взаємовідносин між поручителем і боржником не впливає.

Не суперечать ЦКУ також наступні варіанти оформлення правовідносин поруки: а) включення умови про поруку як складової частини основного договору, що підписується трьома сторонами: кредитором, боржником і поручителем. Наведена модель не одержала поширення на практиці, оскільки не дозволяє в повній мірі врегулювати відносини поруки; б) укладення поряд із основним договором окремого договору поруки між кредитором, боржником і поручителем, що існує поряд із основним. В рамках вказаної договірної моделі під урегулювання підпадають відносини двох видів: 1) між кредитором і поручителем щодо встановлення обов'язку останнього нести відповідальність за виконання боржника; 2) між боржником та поручителем щодо встановлення обов'язку боржника оплатити надану поруку. Такий договір є змішаним, тому у відповідності до ч. 2 ст. 628 ЦКУ до нього застосовуються норми, що регулюють договір поруки та договір про надання послуг.

2. Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором, як це випливає із ч. 1 ст. 553 ЦКУ. Водночас він є одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання.

Крім того, договір поруки є консенсуальним та безоплатним. Помилкова характеристика договору поруки як оплатного насамперед пов'язана із неправильним вирішенням питання про коло учасників вказаного договору, якими згідно із ст. 553 ЦКУ є кредитор та поручитель. Обов'язок останнього надати те, до чого зобов'язався боржник, жодним чином не зв'язаний і не обумовлений ніякими зустрічними діями кредитора. Водночас, це не позбавляє поручителя права на оплату згідно із ст. 558 ЦКУ, яку він, як правило, одержує від боржника на підставі договору про надання поручительських послуг. Цей договір, виходячи із презумпції оплатності цивільно-правових договорів, передбаченої ч. 5 ст. 626 ЦКУ, є оплатним. Тому слід говорити про безвідплатність договору поруки і водночас про відплатність послуг поручителя.

Зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов'язаним виключно в межах строку, передбаченого у ч. 4 ст. 559 ЦК України.

3. Порукою можуть забезпечуватися будь-які зобов'язання як договірні, так і позадоговірні, в тому числі і додаткові. Не суперечить правовій природі поруки та нормам чинного цивільного законодавства України також забезпечення порукою зобов'язання сплатити за векселем або чеком, відшкодувати спричинену шкоду або повернути безпідставно набуте майно.

Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України розглядався спір про недійсність договору поруки, укладеного між ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" та ВАТ "Хімекс". За умовами вказаного договору ВАТ "Хімекс" виступило поручителем виконання зобов'язань Заводу за емітованими ним процентними облігаціями серії А NN 000076-000150 включно на пред'явника із вільним обігом загальною номінальною вартістю 7500000,00 грн¹.

____________

1 Архів Верховного Суду України за 2006 р. - Справа N 3-3184к06.

4. На жаль, виходячи із визначення поняття поруки, що міститься у ч. 1 ст. 553 ЦКУ, не можна дійти однозначного висновку про суть зобов'язання поручителя за договором поруки. Законодавець розкриває його зміст через поняття "поручитель поручається", а в подальших статтях ЦКУ вживається також термін "поручитель відповідає", що суперечить в цілому суті і призначенню інституту цивільно-правової відповідальності в цивільному праві України.

В юридичній літературі домінуючою є позиція, згідно з якою суть обов'язку поручителя за договором поруки зводиться до відповідальності за невиконання боржника у формі відшкодування збитків та/або сплати неустойки. Проте, виходячи із аналізу ч. 2 ст. 554 ЦК України, тлумачення суті зобов'язання поручителя, що випливає з поруки, може бути значно ширшим. Із законодавчого положення "поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник" випливає обов'язок поручителя надати таке ж виконання, до якого зобов'язаний основний боржник. Таким чином законодавець фактично поставив знак рівності між зобов'язанням боржника за основним договором та зобов'язанням поручителя за договором поруки - за змістом вони є тотожними.

Стосовно грошових зобов'язань існує абсолютно чітка вказівка про те, що поручитель відповідає "в тому числі і за сплату основного боргу". Отже, поручившись за грошове зобов'язання, поручитель, безперечно, буде зобов'язаний його виконати. Крім грошових зобов'язань, кредитор може бути зацікавлений у виконанні поручителем, замість боржника, і інших зобов'язань - передати товар, визначений родовими ознаками, виконати певні роботи, надати послуги тощо. Безумовно, виконання певних дій поручителем повинно здійснюватися із дотриманням вимог і правил чинного законодавства України. Наприклад, одна будівельна компанія, що має відповідну ліцензію, за договором підряду зобов'язується побудувати будинок. Інша ж будівельна організація за договором поруки зобов'язується побудувати (добудувати) цей же будинок, якщо цього не зробить перша компанія. Безумовно, що для здійснення будівельних робіт в порядку договору поруки спеціальний дозвіл є обов'язковим і для поручителя.

4. Як випливає із абз. 2 ч. 1 ст. 553 ЦКУ поручителя слід вважати зобов'язаним надати виконання замість основного боржника лише з моменту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником у визначений строк. Виходячи з акцесорного характеру поруки як способу забезпечення зобов'язань (див. ст. 548 ЦКУ та коментар до неї), необхідно враховувати наявність юридичних фактів, які можуть вплинути на звільнення від виконання, а також і від відповідальності боржника. Тому при виникненні обставин, за яких боржник звільняється від виконання (неможливість виконання, прострочення кредитора) поручителя теж слід звільняти від виконання договору поруки. Крім того, якщо за умовами поруки поручитель зобов'язаний нести цивільно-правову відповідальність за боржника у формі відшкодування збитків (шкоди) та/або сплати неустойки необхідно встановлювати наявність підстав для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності: протиправність діяння боржника, наявність шкоди у кредитора, причинний зв'язок між протиправністю і шкодою та вину у сукупності (повний склад цивільного правопорушення для відшкодування збитків) або лише протиправність та вину (неповний склад - для стягнення неустойки). Якщо немає підстав притягувати до відповідальності боржника, то не повинен виконувати зобов'язання за договором поруки і поручитель.

5. Виходячи із положень ч. 2 ст. 553 ЦКУ поручитель може поручитися за виконання основного зобов'язання в повному обсязі або частково. Порука у повному обсязі існує за умови, що поручитель взяв на себе обов'язок виконати зобов'язання за боржника повністю, без жодних обмежень, включаючи відшкодування збитків, заподіяних кредитору невиконанням боржника, а також сплату неустойки (штрафу, пені), якщо така передбачена законом або договором.

Часткова порука має місце тоді, коли поручитель поручився не за все зобов'язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо). Наприклад, поручитель зобов'язується відшкодувати кредитору збитки в розмірі, що не перевищує 10000 грн. або сплатити відсотки за користування кредитом, але не більше як 110 % річних тощо.

У лютому 2003 року ТОВ "Терра Нова" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Есма" та АТ "Лебідь" про стягнення 876364 грн.

Позовні вимоги обгрунтовувались тим, що АТ "Лебідь" не виконало зобов'язань за форвардним договором про поставку сільськогосподарської продукції N 21-03-01 від 23.03.2001 року, укладеного між ним та позивачем, де п. 2.2 передбачено, що АТ "Лебідь" поставляє ТОВ "Терра Нова" на умовах самовивозу продукцію в термін до 01.03.2002 року.

Позивач також просив стягнути з ТОВ "Есма" 79800 грн. штрафу відповідно до п. 2.2 Договору поруки N 4/21 від 23.03.2001 року, згідно якого у випадку неналежного виконання договірних зобов'язань продавцем, ТОВ "Есма" сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від суми контракту.

Відповідач 1 проти позову заперечував, посилаючись на те, що сільськогосподарська продукція була в необхідній кількості готова для поставки, але позивач всупереч п. 2.2 Договору N 21-03-01 в термін до 01.03.2002 року не забрав продукцію на умовах самовивозу.

Відповідач 2 проти позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до договору Поруки N 4/21 встановлено граничний розмір виплати зобов'язання, що дорівнює 50000 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.03.2003 року, залишеним без зміни постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2003 року та постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 3 лютого 2004 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Есма" на користь ТОВ "Терра Нова" 50000 грн. штрафу та стягнуто з АТ "Лебідь" 798000 грн. основного боргу та 14364 грн. неустойки. Суд виходив з того, що АТ "Лебідь" документально не підтвердив готовність своєчасно відвантажити продукцію позивачу, оскільки згідно положень Форвардного договору зобов'язання вважається виконаним з моменту підписання акта приймання-передачі².

____________

2 Архів Верховного Суду України за 2004 р. Справа N 3-3142к03.

6. Для поручителів як суб'єктів правовідносин поруки чинним ЦКУ спеціальні вимоги не передбачені. За загальним правилом ними можуть бути юридичні особи всіх форм власності і організаційно-правових форм та фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Відповідні нормативні акти можуть передбачати у певних випадках додаткові вимоги до суб'єктів, котрі виступають як поручителі. Це стосується, зокрема, тих учасників цивільних правовідносин, що надають фінансову поруку. Так, з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг згідно із ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" N 2664-III від 12 липня 2001 року поручителями у договорі з надання фінансової поруки можуть виступати лише наступні суб'єкти:

• фінансові установи - банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Всі вищеперелічені суб'єкти, крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів зобов'язані отримати у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг свідоцтво, в додатку до якого вказуються види фінансових послуг, якими має право займатися юридична особа (див. розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 р. N 41 "Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ"); 

• юридичні особи;

• фізичні особи - підприємці.

Виділення спеціального суб'єктного складу у договорі фінансової поруки пов'язано також із здійсненням професійної діяльності цих суб'єктів в сфері підприємництва.

Крім того, у відповідності із ЗУ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року N 2181-III надання порук особою - платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснюється за умови письмового узгодження з податковим органом, тоді як за загальним правилом розпорядження іншими активами є вільним і безумовним.

Якщо для фінансової поруки отримання прибутку юридичною особою - поручителем є її однією з обов'язкових ознак, то у інших випадках порука може бути і безоплатною. З огляду на це, юридичні особи як суб'єкти поруки не обов'язково мають бути підприємницькими товариствами. У якості поручителя можуть також виступати непідприємницькі юридичні особи, наприклад, громадські та релігійні організації, споживчі кооперативи, благодійні фонди і т. д.

7. Як випливає із ч. 3 ст. 553 ЦК України, за виконання одного і того ж зобов'язання може поручитися одна особа або кілька осіб. В останньому випадку мова йде про множинність осіб на стороні поручителя. Вони можуть поручитися спільно за одним договором або незалежно один від одного.

У випадку, коли два або більше поручителі поручилися за боржника спільно за одним договором поруки і кожен з них поручився за все зобов'язання боржника в цілому має місце так звана співпорука. В зазначеному випадку застосуванню підлягатиме норма ч. 3 ст. 554 ЦК України, яка визначає, що за загальним правилом особи, які спільно поручилися по одному і тому ж зобов'язанню, несуть солідарну відповідальність. Це означає, що у випадку невиконання боржником зобов'язання кредитор має право вимагати повного задоволення від будь-якого поручителя.

На жаль, питання про відповідальність поручителів, які поручилися за виконання одного і того ж основного зобов'язання боржника незалежно один від одного за різними договорами поруки в чинному ЦКУ не врегульовано. Осіб, які поручилися незалежно одна від іншої за одного і того ж боржника за різними договорами поруки не можна вважати солідарними боржниками із тих міркувань, що відсутня пряма законодавча вказівка на солідарність їхніх зобов'язань, яка згідно із ст. 541 ЦК України обов'язково повинна існувати. З огляду на вищевказане, у випадку невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання, забезпеченого кількома незалежними один від одного договорами поруки, кредитор має право пред'явити вимогу до будь-кого з них або до всіх одночасно. При цьому той із співпоручителів, який виконав зобов'язання боржника в повному обсязі, не набуває права на регресний позов до іншого поручителя як це передбачено ч. 1 ст. 544 ЦК України для солідарних боржників.

Від співпоруки необхідно відрізняти так звану порука за поруку або подвійну поруку, яка також має місце тоді, коли праву кредитора кореспондує обов'язок декількох поручителів, проте в данному випадку порукою забезпечується зобов'язання поручителя, а не боржника (як при співпоруці).

Правова природа поруки за поруку нічим не відрізняється від звичайної поруки, лише з тією особливістю, що вона залежить не тільки від першої поруки, але і від забезпеченого нею (першою порукою) основного зобов'язання. Другий поручитель зобов'язується перед кредитором (а не перед першим поручителем) у тому, що у разі невиконання першим поручителем зобов'язання боржника, це виконання буде здійснено ним (другим поручителем). Таким чином при подвійній поруці існує два договори поруки, але предмет забезпечення у кожному з них різний. При поруці за поруку кількість поручителів не обмежується двома. За поручителя може ручатися друга особа, а за цього другого поручителя може бути надана ще одна порука і т. д.