Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

2. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Коментар:

1. Негайність прийняття пропозиції може бути виражена прямо і опосередковано. Прямо негайність прийняття може бути виражена шляхом усної заяви, опосередковано, шляхом вчинення дії, щ свідчить про прийняття пропозиції¹. Негайність як спеціальна ознака акцепту, яка доповнює його загальні умови про повноту та безумовність, є оціночною. Іноді, виходячи із обставин за яких була зроблена пропозиція, негайність може бути дотриманою, коли між пропозицією укласти договір і відповіддю на неї не пройшла і одна хвилина. Наприклад Сторона А запропонувала стороні Б, укласти договір купівлі-продажу раритетних предметів, відразу запропонувавши за них високу ціну, на що відразу отримала відповідь про згоду. Іншим прикладом може бути інша ситуація: Після отримання з боку сторони А в усній формі пропозиції викопати на його подвір'ї криницю, з оплатою робіт у розмірі, що встановлені у даній місцевості, сторона Б відразу з'явилася до місця проживання А і після перевірки можливості такої роботи на протязі дня дала відповідь про згоду. У даному випадку також можна констатувати негайність надання акцепту. Розрив у часі між пропозицією укласти названий договір у декілька годин, у даному разі, що обумовився тим, що необхідно було дослідити можливості виконати договір, не може бути оцінений як відсутність безумовності акцепту. Безумовність акцепту випливає з того, що акцептант у даному разі не даючи миттєво відповіді мав намір дослідити умови та можливості виконання робіт у разі укладення договору, а не висував власні умови, на яких він бажає укладати договір. Коли згода акцептанта, що формується та існує відразу після отримання пропозиції в усній формі, водночас обумовлена тим, що він, від незалежних від нього обставин, не може виконати замовлені роботи, послуги, чи передати товар, у зв'язку з тим, що вчинення дій по виконанню договору залежить від обставин, що пов'язані з особою яка зробила пропозицію укласти договір, і після нетривалого періоду часу, зокрема не більше одного дня, після здійснення перевірки названих обставин, дається повна та безумовна згода щодо укладення договору, можна вважати, що відповідь щодо прийняття пропозиції надана негайно.

____________

1 Див. коментар до ст. 642 ЦК.

2. Частина друга коментованої статті, формуючи положення про те, що строк для відповіді на пропозицію укласти договір, може бути не встановлений у оферті, але водночас може бути встановлений в акті цивільного законодавства, за своїм змістом аналогічна змісту ст. 643 ЦК2. Якщо строк для відповіді на оферту вказаний в акті цивільного законодавства, а не у зазначений в умовах оферти, договір є укладеним, коли особа, що зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Остання теза цілком аналогічна положенням ст. 643 ЦК.

____________

2 Див. коментар до ст. 643 ЦК. 

Інша ситуація коли строк для відповіді не вказаний в пропозиції укласти договір і водночас не визначений в акті цивільного законодавства. У даному випадку законодавець апелює до оціночного поняття - "нормально необхідний час" для відповіді. Практично поняття "нормально необхідний час" для відповіді можна визначити через поняття "розумний час" і навпаки. Поняття "нормально необхідний час" (розумний час), як оціночні, дають змогу у кожному конкретному випадку визначати проміжок часу для відповіді яким можна вважати "нормально необхідним" та "розумним". До уваги звичайно необхідно брати час обігу кореспонденції, час який необхідно витратити для ретельного вивчення пропозиції укласти договір, зважаючи, наприклад, на специфіку його виконання, ризики, що можуть бути пов'язані з фактом його укладення, які також мають бути дослідженні особою яка має дати відповідь, особливості погодження умов пропозиції виходячи із організаційно-правової структури акцептанта, особливостей корпоративних взаємовідносин органів управління акцептанта, місцезнаходження юридичної особи та її органів управління, місце проживання фізичної особи, яка відповідно до ч. 6 ст. 29 ЦК може мати декілька місць проживання, тощо. Визначити весь перелік ознак, що можуть впливати на визначення проміжку часу, який можна назвати "розумним", "необхідним" не можна та і не варто. У протилежному випадку оціночна категорія "необхідний час", "розумний час" втратить властивість "ситуативності", що не буде дозволить охопити, при визначенні розумного часу для відповіді весь спектр ознак та обставин, що впливали чи мали б вплинути на визначення розумного проміжку часу. Варто зазначити, що вимога "розумного часу" чи "нормально необхідного часу" має визначатися об'єктивно, виходячи із існуючих обставин, що водночас не заперечує можливості домовленості сторін, у разі виникнення спору, у відношенні того який строк вони вважають нормально необхідним, наприклад у попередньому договорі. Бачення нормально необхідного строку для відповіді також може формуватися практикою взаємовідносин сторін.

Визначаючи "нормально необхідний час", "розумний час" який необхідний для того, щоб вчасно надати відповідь на пропозицію укласти договір, слід також мати на увазі, що акцептант не може зловживаючи правом на акцепт, невиправдано тривалий час вивчати запропоновані умови оферти, погоджувати його умови, зважаючи на специфіку взаємовідносин органів управління, тощо. У даному разі слід також брати до уваги розумне розуміння тривалості необхідного часу для відповіді, тобто розумне бачення тривалості даного часу, з боку особи, що зробила пропозицію укласти договір.

Визначаючи розумний строк, який необхідний для відповіді на пропозицію укласти договір, посилаючись на практику взаємовідносин сторін, слід також мати на увазі, що дії осіб на протязі певного часу дійсно можуть відповідати їх практиці, що породжена їх поведінкою та розумінням, проте слід мати на увазі, що можуть траплятися випадки, коли застосування практики відносин у нетиповій для сторін ситуації, що виникла по об'єктивним обставинам, або породжена нетиповістю договору, буде нерозумним. Посилатися на практику взаємовідносин сторін у визначенні "розумного строку", у випадку існування лише одного передуючого правочину, що наче б то і сформував практику, не буде являтися достатнім.

Визначаючи нормально необхідний час сторони можуть також посилатися, крім практики, яку вони встановили у своїх відносинах, також на звичай, яким вони зв'язані, або відносно існування якого вони домовилися.