Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Коментар:

Договір купівлі-продажу традиційно є найрозповсюдженішим договором цивільного обігу. Переміщення матеріальних благ у товарній формі, що складають основу будь-якого зобов'язання, є безпосереднім змістом договору купівлі-продажу. Особливе значення цього інституту у сучасному праві обумовлене великою гнучкістю, широтою сфери застосування, оскільки по-суті купівля-продаж - найбільш універсальна форма товарно-грошового обміну. Прогрес техніки и науки, ускладнення економічного життя суспільства не тільки веде до виникнення нових правових форм, але також виявляється у розвитку таких традиційних інститутів, як купівля-продаж. Передача цінних паперів, відчуження повітряних суден та космічних апаратів - всі ці дії набувають форми договорів купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу відіграє провідну роль в опосередкуванні міжнародних економічних відносин, у сфері зовнішньої торгівлі.

Його регулюванню присвячено багато міжнародних конвенцій, серед яких головне місце займає Конвенція ООН 1980 г. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. ЇЇ положення враховувалися при підготовці ЦК, що дозволило зблизити вітчизняне законодавство із світовою юридичною практикою.

Із визначення договору, що міститься у коментованій статті випливає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним. Він є відплатним та двостороннім. Основною метою договору є передача права власності на товар від продавця до покупця.

Сторонами договору купівлі-продажу виступають продавець і покупець. За загальним правилом ними можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин - фізичні, юридичні особи або держава. Проте, для окремих договорів купівлі-продажу закон може встановлювати спеціальні вимоги щодо його сторін, в окремих випадках обмежуючи коло осіб, що можуть виступати сторонами договору. Так, продавцем за договором роздрібної купівлі-продажу або договором поставки може бути особа, що здійснює підприємницьку діяльність (див. ч. 1 ст. 698 ЦК та ч. 1. ст. 712 ЦК).

Ч. 1 ст. 17 ЗУ "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року N 3480 встановлює, що професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. Відповідно до ч. 3 ст. 1 ЗУ "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб" від 22 грудня 1995 року N 493 державними замовниками виступають Верховна Рада України та інші центральні органи державної влади України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та інші установи - головні розпорядники коштів державного бюджету. Ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України встановлює, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Відтак, вказані особи не можуть виступати покупцями за договорами купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення. Однак, із змісту ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України випливає, що вказані особи можуть виступати продавцями вказаних земель, якщо вони отримали їх у спадщину.

За загальним правилом, встановленим ст. 658 ЦК, продавцем за договором може виступати особа, що є власником товару. Разом із тим, у випадку примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, продавцем може виступати не власник товару, а інша особа (див. коментар до ст. 658 ЦК).

Істотними умовами договору купівлі-продажу, визначеними ЦК, є умови про предмет, кількість товару (ст. 669 ЦК). Слід зазначити, що у юридичній літературі до істотних умов договору купівлі-продажу, що встановлюються ЦК, часто відносять ціну. З цього приводу слід зауважити наступне. Ч. 1 ст. 691 ЦК містить правила визначення ціни договору купівлі-продажу, якщо вона не була встановлена у договору. Таким чином, слід зробити висновок, що загальним правилом умова про ціну не є істотною умовою договору купівлі-продажу. Проте, необхідно пам'ятати, що в силу положень ч. 2 ст. 638 ЦК істотні умови договору можуть встановлюватися іншими законами або якщо щодо них за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки (різновидом яких є договори купівлі-продажу) повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну;

є) зобов'язання сторін.

Відтак, вказані умови є істотними для договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу товару у кредит (ст. 695 ЦК).

Про предмет договору купівлі-продажу див. ст. 656 ЦК та коментар до неї.