Водний кодекс України (ВК України). Науково-практичний коментар.

Під час користування водними об'єктами для промислових потреб водокористувачі зобов'язані дотримувати встановлених умов спеціального водокористування, екологічних вимог, а також вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної) та припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом удосконалення виробничих технологій, схем водопостачання та очищення стічних вод. 

Ліміти споживання питної води для промислових потреб з комунальних і відомчих господарсько-питних водопроводів встановлюються місцевими радами за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища.

У разі стихійного лиха, аварій, інших екстремальних ситуацій, а також перевитрати водокористувачем встановленого ліміту споживання води місцеві ради мають право зменшувати або забороняти споживання питної води для промислових потреб з комунальних водопроводів і тимчасово обмежувати споживання її з відомчих господарсько-питних водопроводів в інтересах першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення.

Гідроенергетичні підприємства зобов'язані дотримувати встановлених правил експлуатації водосховищ, режимів накопичення та спрацювання запасів води, режимів коливань рівня у верхньому і нижньому б'єфах та пропускання води через гідровузли, забезпечувати у встановленому порядку безперебійний пропуск суден, а також пропуск риби до місць нересту відповідно до проектів рибопропускних споруд.

Коментар:

До частини першої. Ч. 1 цієї статті в силу декларативного характеру практичного значення не має.

До частини другої. Нормативно-встановлений порядок встановлення лімітів на поживання питної води для промислових потреб з комунальних і відомчих господарсько-питних водопроводів відсутній. На основі загальних норм чинного законодавства склався наступний порядок. Суб'єкти господарювання, які планують здійснювати використання води з об'єктів первинного водокористувача, подають заявки та обґрунтування обсягів води, яку планується використати у майбутньому періоді. Первинний водокористувач погоджує ці обсяги з обласним управлінням охорони навколишнього природного середовища.

Погоджений перелік вторинних водокористувачів з обсягами передбачуваного використання води, первинний водокористувач подає до місцевих рад. Останні своїм рішенням затверджують ці ліміти. Після цього обласне управління охорони навколишнього природного середовища видає дозвіл на спеціальне водокористування первинному водокористувачу, де вказуються ліміти у обсягах, затверджених місцевою радою у зазначеному вище порядку.

Мета затвердження цих лімітів - узгодити інтереси різних водокористувачів на осіб, які використовують воду; обмежити використання води для промислових потреб і забезпечити пріоритет використання води для питних потреб. Залучення місцевих ради до процедури встановлення лімітів обумовлюється необхідністю врахування інтересів відповідних територіальних громад.

Іншим питанням, яке виникає у зв'язку із застосуванням ч. 2 ст. 66 ВК, є питання про те, що становлять собою "промислові потреби". Практичне значення цього питання зводиться до визначення кола суб'єктів, на яких поширюється обов'язок затверджувати ліміти водоспоживання з господарсько-питних водопроводів. На наш погляд, термін "промисловість" у даному випадку вжитий у загальноприйнятому розумінні - як "найважливіша галузь суспільного матеріального виробництва; сукупність підприємств (фабрик, заводів, електростанцій, шахт і т. ін.), на яких виробляються знаряддя праці, добувається та обробляється сировина, виготовляється частина предметів споживання"119 або ж як "галузь виробництва, що охоплює переробку сировини, розробку надр, створення засобів виробництва та предметів споживання"120. Таким чином, термін "промислові потреби", у ч. 2 ст. 66 ВК слід розуміти як потреби у воді, з метою: здійснення перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовується для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи товарів виробничого призначення); оброблення уживаних товарів на сировину; надання промислових послуг. При цьому, очевидно, виходить за межі задуму законодавця встановлювати ліміти на використання води з господарсько-питних водопроводів для громадян, які використовують воду для виготовлення продукції для власного споживання.

До частини третьої. Цією частиною встановлено підстави для обмеження споживання води з господарсько-питних водопроводів. Беручи до уваги істотність правових наслідків для водокористувачів введення цих обмежень, зупинимося на аналізі підстав вжиття цих заходів. Такими підставами, згідно з ч. 3 ст. 66 ВК, є: 1) стихійне лихо, 2) аварія; 3) інші екстремальні ситуації.

Вжите оціночне поняття "екстремальні ситуації", різновидами якого є "стихійне лихо" та "аварія", слід розуміти як будь-яку подію, що призвела до необхідності задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення за рахунок зменшення водоспоживання для потреб промисловості.

Обмеження прав водокористувача, який використовує воду для промислових потреб з комунальних водопроводів, повинно бути обумовлене лише необхідністю першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення. В іншому випадку при його прийнятті буде порушено вимогу ч. 2 ст. 19 Конституції України та п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС.

Щодо лімітів споживання води див. ч. 2 коментованої статті та коментар до неї.

До частини четвертої. Практичне значення цієї частини обмежене в силу її відсильного характеру (див. ст. ст. 76, 77 ВК).