Кодекс торгового мореплавания Украины (КТМ Украины) с комментариями к статьямСтаття 193. Відповідальність перевізникаПеревізник відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, а також у результаті втрати або пошкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків. Перевізник відповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення в його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження або прострочення в доставці сталися не з його вини. Перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей), які пасажир перевозить у відведеному місці. Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, за винятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився їх зберігати в безпеці. В останньому випадку перевізник відповідає не вище межі, передбаченої частиною четвертою статті 194 цього Кодексу. Якщо перевізник доведе, що вина або недбалість пасажира стали причиною чи сприяли його смерті або ушкодженню здоров'я, втраті або пошкодженню його багажу, суд, що розглядає справу, може звільнити перевізника від відповідальності повністю чи частково. За невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного морського перевезення пасажира наявність у нього документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом. Коментар: Загальне правило щодо відповідальності перевізника за смерть або пошкодження здоров'я пасажира, а також за втрату або пошкодження його багажу відповідає ст. 3 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів і їх багажу 1974 року (далі - Афінська конвенція). Перевізник несе відповідальність, що передбачена ст. 193 Кодексу у випадку, якщо подія виникла від час перевезення пасажира і його багажу. Про визначення періоду перевезення пасажира і його багату див. коментар до ст. 184 Кодексу. В транспортних правовідносинах, в тому числі і тих, що випливають з договору морського перевезення пасажира діє принцип вини перевізника або його працівників чи агентів, що діяли в межах своїх повноважень. Обов'язок доведення відсутності своєї вини відповідно до законодавства покладається на перевізника. Коментована стаття розподіляє обов'язок доказування між учасниками процесу. За загальним правилом, позивач повинен довести обставини, на які він посилається, зокрема, розмір завданої шкоди і те, що шкода була завдана під час перевезення. При вирішенні питання про відшкодування за втрату або пошкодження багажу має значення, під наглядом кого він знаходився. Вина перевізника за втрату або пошкодження каютного багажу у вигляді валізи (сумки), особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей та грошей) виникає у випадку, якщо пасажир перевозить їх у відведеному місці. Така відповідальність може мати місце також у випадку, коли каютний багаж знаходився під наглядом пасажира, однак через недбалість перевізника або його команди виникла екстремальна ситуація, наприклад, вибух, посадка судна на милину, пожар на судні, недоліки, пов'язані з морехідним станом судна тощо. В такому випадку, відсутність своєї вини повинен довести перевізник. Якщо багаж був переданий пасажиром перевізнику для перевезення тим же судном, тобто знаходився під контролем перевізника та був втрачений, пошкоджений, або мало місце прострочення в його доставці, перевізник також несе відповідальність за це перед пасажиром. Перевізник може бути звільнений від такої відповідальності за умови доведення відсутності своєї вини в нестачі, пошкодженні або простроченні в доставці багажу. Умови відповідальності перевізника за втрату або пошкодження грошей, цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей, прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей відповідає вимогам ст. 5 Афінської конвенції. Якщо ж з перевізником або його представником не укладався договір зберігання цінностей і речі пасажира у вигляді грошей, цінних паперів, коштовностей, прикрас тощо знаходилися в каюті пасажира, на перевізника розповсюджуються загальні правила відповідальності за каютний багаж. Розмір відповідальності зберігача - перевізника визначається в залежності від того чи є зберігання оплатним або безоплатним. У випадку оплатного зберігання зберігач відповідає за завдані збитки в повному обсязі, якщо договором не передбачено інше. При безоплатному зберіганні відповідальність обмежується дійсними збитками пасажира. При цьому межа відповідальності за втрату або пошкодження такого багажу не може бути вище ніж 2700 розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому, про що визначає ч. 4 ст. 194 Кодексу та Афінська конвенція. Відповідно до ч. 5 коментованої статті перевізнику надається право довести, що вина або недбалість пасажира стали причиною чи сприяли його смерті або ушкодженню здоров'я, втраті або пошкодженню його багажу. Так, внаслідок грубої необережності, коли пасажиром порушуються звичайні, зрозумілі для всіх вимоги, що необхідні для його безпеки, застосовується принцип змішаної вини, коли розмір шкоди, що була завдана пасажиру може бути зменшена. Звичайна необережність, відповідно до якої не дотримуються деякі вимоги, як правило, не можуть впливати на розмір відповідальності перевізника. В будь-якому випадку, питання про те чи допущена з боку пасажира звичайна або груба необережність, що призвела до настання шкоди, повинно вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи (характер поведінки потерпілого, обставини завдання шкоди; щодо втрати або пошкодження багажу - дії пасажира, пов'язані з неналежною тарою або упаковкою багажу, неточною або неповною інформацією про якості майна, що перевозився тощо). При цьому, наявність грубої необережності може мати подвійне значення. Так, якщо груба необережність пасажира сприяла виникненню шкоди або збільшила її розмір, але при цьому мала місце вина самого перевізника, суд зобов'язаний застосувати принцип змішаної вини. Якщо ж груба необережність пасажира допущена в умовах відсутності вини перевізника, але перевізник як власник джерела підвищеної небезпеки несе відповідальність незалежно від вини, розмір відшкодування зменшується. У випадках завдання шкоди здоров'ю або життю пасажира повна відмова від відшкодування не допускається навіть за наявності грубої необережності потерпілого. |
1. Комментируемая статья содержит требования к заявлению, а также перечень документов, прилагаемых к нему.
К заявлению в соответствии с п. 1 - 5 ст. 126 АПК РФ должны прилагаться следующие документы:
1) уведомление о вручении или иные документы, подтверждающие направление другим лицам, участвующим в деле, копий искового заявления и приложенных к нему документов, которые у других лиц, участвующих в деле, отсутствуют;
2) документ, подтверждающий уплату государственной пошлины в установленных порядке и в размере или право на получение льготы по уплате государственной пошлины, либо ходатайство о предоставлении отсрочки, рассрочки, об уменьшении размера государственной пошлины;
3) документы, подтверждающие обстоятельства, на которых истец основывает свои требования;
4) копии свидетельства о государственной регистрации в качестве юридического лица или индивидуального предпринимателя;
5) доверенность или иные документы, подтверждающие полномочия на подписание искового заявления.
Согласно п. 3 ч. 1 ст. 333.21 НК РФ при подаче заявлений о признании нормативного правового акта недействующим размер государственной пошлины составляет: для физических лиц - 100 руб.; для организаций - 2 тыс. руб.
2. В соответствии с п. 3 ч. 1 настоящей статьи в заявлении о признании нормативного правового акта недействующим должны быть, в частности, указаны права и законные интересы заявителя, которые, по его мнению, нарушаются этим оспариваемым актом или его отдельными положениями. Однако требование обоснования того, в чем именно заключается это нарушение, Кодексом не предусмотрено, в связи с чем арбитражные суды не вправе оставлять заявление без движения. Заявитель не обязан доказывать факт имевшего место нарушения его прав. Это нарушение может быть потенциальным в случае применения оспариваемого нормативного правового акта в отношении заявителя (например, при оспаривании приказа Министерства финансов РФ в отношении налогов юридическим лицом - налогоплательщиком, подпадающим под действие оспариваемого положения этого нормативного правового акта, которое может нарушить его права, поскольку обязательно для налоговых органов в соответствующих взаимоотношениях с налогоплательщиками, однако такого нарушения еще не произошло). Так, в Постановлении Президиума ВАС РФ от 4 октября 2005 г. N 7445/05, отменяющем Определение ВАС РФ от 17 мая 2005 г. N 4492/05 о возвращении заявления в соответствии с п. 4 ч. 1 ст. 129 АПК РФ в связи с отсутствием указания в заявлении на права и законные интересы заявителя, которые, по его мнению, нарушаются оспариваемым Приказом, а также отсутствием обоснования этого, доводы заявителя о нарушении его прав действиями налоговых органов, направляющих инкассовые поручения (распоряжения) в банк по истечении срока, предусмотренного п. 3 ст. 46 НК РФ, не были приняты во внимание, поскольку в заявлении не содержалось сведений о том, что данные действия налоговых органов основаны на оспариваемом нормативном правовом акте, которым всего лишь утверждена форма решения о взыскании налога, сбора, а также пеней за счет денежных средств налогоплательщика (плательщика сборов) - организации или налогового агента - организации на счетах в банке.
В Постановлении Президиума ВАС РФ от 4 октября 2005 г. N 7445/05 обращено внимание на то, что общество вправе оспорить нормативный правовой акт, принятый Министерством Российской Федерации по налогам и сборам (далее - МНС России) (правопредшественником Федеральной налоговой службы), несмотря на имеющуюся у него возможность оспорить в судебном порядке конкретные действия налоговых органов, основанные на положениях такого акта. В соответствии с п. 3 ч. 1 ст. 193 АПК РФ в заявлении о признании нормативного правового акта недействующим должны быть, в частности, указаны права и законные интересы заявителя, которые, по его мнению, нарушаются этим оспариваемым актом или его отдельными положениями. Требование обоснования того, в чем именно заключается это нарушение, Кодексом не предусмотрено. В заявлении общества об оспаривании положения Приказа указывалось, что после утверждения МНС России формы решения о взыскании денежных средств в виде документа, отличного от инкассового поручения, налоговые органы получили право выставлять инкассовые поручения за пределами срока, установленного ст. 46 НК РФ, чем нарушаются права налогоплательщиков и изменено определенное налоговым законодательством содержание обязанностей участников налоговых отношений. В дополнении к заявлению об оспаривании Приказа МНС России, направленном в суд в целях устранения нарушений, указанных в Определении об оставлении заявления без движения, общество пояснило, что, являясь налогоплательщиком, оно подпадает под действие оспариваемого положения этого нормативного правового акта, которое может нарушить его права, поскольку обязательно для налоговых органов в соответствующих взаимоотношениях с налогоплательщиками.
Таким образом, в заявлении и дополнении к нему общество указало на свои права и законные интересы, нарушаемые, по его мнению, оспариваемым положением нормативного правового акта <1>.
--------------------------------
<1> Вестник ВАС РФ. 2006. N 2.
3. Согласно п. 4 ч. 1 настоящей статьи в заявлении о признании недействующим нормативного правового акта должно быть указано название нормативного правового акта, который имеет большую юридическую силу и на соответствие которому надлежит проверить оспариваемый акт или его отдельные положения. Как разъяснено в п. 2 информационного письма Президиума ВАС РФ от 13 августа 2004 г. N 80 "О некоторых вопросах, возникающих в судебной практике при рассмотрении арбитражными судами дел об оспаривании нормативных правовых актов", если отсутствие в заявлении ссылки на указанный нормативный правовой акт выявлено при решении вопроса о принятии заявления, на стадии подготовки дела к судебному разбирательству или в судебном заседании, то арбитражному суду следует предложить заявителю уточнить содержание его требования.
4. Частью 3 комментируемой статьи установлено, что подача заявления в арбитражный суд не приостанавливает действие оспариваемого нормативного правового акта. Исходя из этого, Президиум ВАС РФ в п. 5 вышеназванного информационного письма N 80 разъяснил, что по делам об оспаривании нормативных правовых актов не может быть применена такая обеспечительная мера, как приостановление действия оспариваемого акта.
5. Положения комментируемой статьи были предметом рассмотрения Конституционным Судом РФ (см. комментарий к ст. 191 АПК РФ).