Кодекс торгового мореплавания Украины (КТМ Украины) с комментариями к статьямСтаття 194. Межі відповідальності перевізникаУ випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров'я відповідальність перевізника ні в якому разі не перевищує 175000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому. Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження каютного багажу ні в якому разі не перевищує 1800 розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому. Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження автомашини, включаючи весь багаж, що перевозиться в автомашині чи на ній, ні в якому разі не перевищує 10000 розрахункових одиниць за автомашину щодо перевезення в цілому. Відповідальність перевізника за втрату або пошкодження іншого багажу, ніж той, що зазначено в частинах другій і третій цієї статті, ні в якому разі не перевищує 2700 розрахункових одиниць на пасажира у відношенні перевезення в цілому. Перевізник і пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що передбачені частинами першою - четвертою цієї статті. Перевізник, працівник або агент перевізника не вправі скористатися межами відповідальності, встановленими в цій статті, якщо буде доведено, що збиток заподіяно внаслідок дій або упущень перевізника, працівника або агента перевізника, скоєних або з наміром заподіяти цей збиток, або через самовпевненість з усвідомленням можливого заподіяння збитку. Коментар: Коментована стаття має загальний характер та встановлює межі відповідальності перевізника за шкоду, завдану пасажиру або його багажу. Положення даної статті відповідають Конвенції про обмеження відповідальності стосовно морських вимог 1976 року. Тобто, як правило, ст. 194 Кодексу застосовується при міжнародному сполученні, коли і перевізник і пасажир не є організаціями чи громадянами України. Якщо ж здійснюється каботажне (внутрішнє) перевезення або перевезення в міжнародному сполученні, але його учасниками (перевізником і пасажиром) є організації і громадяни України, відповідальність перевізника за шкоду, завдану життю та здоров'ю пасажира визначається у відповідності із вимогами цивільного законодавства України. Правила ч. 5 коментованої статті відповідають ст. 10 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів і їх багажу 1974 року. Перевізник та пасажир можуть своєю угодою в письмовій формі встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що визначені ч. 1 - 4 даної статті. Вина перевізника, його працівника або агента є необхідною умовою їх відповідальності за шкоду, завдану пасажиру та його багажу. Форма вини перевізника, його працівника або агента не впливає на виникнення зобов'язання по відшкодуванню завданої шкоди. Однак розмір відшкодування цілком залежить від форми вини особи, що завдала шкоду і самого потерпілого. Так, якщо буде доведено, що шкода завдана пасажиру в результаті власної дії або упущень (бездіяльності) перевізника, його працівника або агента, скоєних з наміром заподіяти цей збиток або через самовпевненість з усвідомленням можливого заподіяння збитку, ніхто з вказаних осіб не можуть посилатися на межі відповідальності, що визначені в цій статті. |
1. Рассмотрение заявлений об оспаривании нормативных правовых актов осуществляется по правилам искового производства, за исключением особенностей, предусмотренных комментируемой статьей, а также другими статьями гл. 23 АПК РФ (ч. 1 ст. 191). Дела об оспаривании нормативных правовых актов относятся к делам, рассматриваемым коллегиальным составом. В соответствии со ст. 17 АПК РФ коллегиальный состав должен состоять из трех судей. Дела данной категории не могут рассматриваться с привлечением арбитражных заседателей, поскольку ч. 3 ст. 17 АПК РФ не допускает возможности привлечения арбитражных заседателей к рассмотрению дел, возникающих из административных и иных публичных правоотношений.
2. Комментируемой статьей установлен специальный срок рассмотрения заявления - два месяца со дня поступления заявления в суд. При этом срок для подготовки дела, предусмотренный ст. 134 АПК РФ, не применяется и соответственно составляет менее двух месяцев, поскольку входит в установленный для рассмотрения дела в целом двухмесячный срок.
В процессе подготовки дела к судебному разбирательству суд проводит предварительное судебное заседание в соответствии со ст. 136 АПК РФ, которым завершается подготовка дела.
3. Суд может признать явку лиц, указанных в комментируемой статье, обязательной и при неявке кого-либо из них отложить разбирательство дела в соответствии со ст. 158 АПК РФ.
4. В случае, если процедура принятия нормативного правового акта предусматривает участие в правотворческом процессе нескольких органов или должностных лиц, данные лица должны быть привлечены к участию в деле либо в порядке процессуального соучастия, либо в качестве третьих лиц (например, когда документ принимается представительным органом власти, а подписывается главой органа исполнительной власти либо нормативный акт принимается несколькими органами власти совместно или согласовывается с каким-либо органом власти) <1>.
--------------------------------
<1> См.: Особенности рассмотрения дел в арбитражном процессе: Практическое пособие / Отв. ред. А.А. Арифулин, И.В. Решетникова. М.: Норма, 2005.
5. Согласно ч. 6 комментируемой статьи при рассмотрении дела арбитражный суд исходит из презумпции доказывания законности нормативного правового акта органом, который его принял. При этом судом могут быть по своей инициативе истребованы и другие необходимые доказательства, которые не были представлены в судебное заседание. В предмет доказывания входят следующие обстоятельства: 1) установление компетенции органа, должностного лица, принявшего соответствующий нормативный акт; 2) соответствие данного нормативного правового акта федеральным законам, в том числе федеральным конституционным, и иным нормативным правовым актам, обладающим большей юридической силой.
Определение юридической силы нормативных правовых актов дается в Конституции РФ (ст. 76 и др.), а также в других федеральных законах (ст. 3 ГК РФ и др.). Наибольшей юридической силой обладает Конституция РФ, далее следуют федеральные конституционные законы, федеральные законы, указы Президента РФ, постановления Правительства РФ, акты федеральных органов исполнительной власти.