Кодекс торгового мореплавания Украины (КТМ Украины) с комментариями к статьямСтаття 203. Поняття договору чартеру (фрахтування) суденЗа договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер). Коментар: Коментована стаття дає легальне визначення договору чартеру (фрахтування) суден. Даний договір є одним із різновидів договору майнового найму (оренди), що регулюється загальними нормами цивільного законодавства. Сторонами договору чартеру (фрахтування) судна виступають судновласник і фрахтувальник. Відповідно до ст. 20 Кодексу судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна чи використовує на інший законних підставах (див. коментар до ст. 20). Судновласник від власного імені надає судно на певний час іншій особі - фрахтувальнику, який від свого імені фрахтує його для здійснення цілей торговельного мореплавства. Не дивлячись на те, що договір чартеру (фрахтування) судна відноситься до договорів майнового майну, застосування законодавцем таких характерних для морського права понять як "судновласник" та "фрахтувальник" на відміну від "наймодавець" та "наймач" свідчить про те, що даний договір має свої особливості порівняно із договором майнового найму. Виходячи із положень ч. 1 ст. 203 обов'язком судновласника є надання судна фрахтувальнику. Під цим, перш за все, розуміється передача фрахтувальнику права володіння та користування судном від власного імені. Судно надається фрахтувальнику тимчасово, тобто на обумовлений договором строк зі спливом якого фрахтувальник зобов'язаний повернути судновласнику судно. Цей строк може становити від декількох місяців до декількох років або час, необхідний для виконання одного або декількох рейсів. Зафрахтоване на певний час судно, перш за все, може використовуватися для перевезення пасажирів або вантажів. Крім того, як визначає ч. 1 коментованої статті, судно також може використовуватися фрахтувальником для інших цілей торговельного мореплавства. Зокрема, це може бути розвідка та добування корисних копалин, лоцманська та криголамна проводка, здійснення науково-дослідних робіт тощо. При цьому судно, зафрахтоване за договором чартеру (фрахтування) може використовуватися виключно в цілях торговельного мореплавства і не може використовуватися як готель, склад, ресторан тощо. Саме ця особливість відрізняє даний договір від договору майнового найму. У визначенні договору чартеру (фрахтування) закріплений обов'язок фрахтувальника сплати фрахт, оскільки судно надається йому за обумовлену плату. Таким чином, даний договір має оплатний характер, що відносить його до господарських договорів, правове регулювання яких регулюється загальними нормами Господарського кодексу України. Договір чартеру (фрахтування) відноситься до консенсуальних договорів, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов. Частина 2 коментованої статті визначає два види договору чартеру (фрахтування): тайм - чартер і бербоут-чартер. Договір тайм-чартеру має всі основні ознаки договору чартеру (фрахтування) судна. Особливістю даного виду договору є те, що не дивлячись на те, що судно переходить тимчасово у користування та володіння фрахтувальника, воно одночасне не виходить із володіння судновласника. Так, члени екіпажу залишаються працівниками судновласника, його розпорядження щодо управління судном обов'язкові для всіх членів екіпажу. Таким чином, в даному випадку можна говорити про те, що судно знаходиться в подвійному володінні або співволодінні судновласника та фрахтувальника. Не дивлячись на значну схожість договору тайм-чартеру з договором бербоут-чартеру, останній має свою специфіку. Дуже часто в торговельному мореплавстві договір бербоут-чартеру визначається як димайз-чартер. Проте, бербоут-чартер являє собою договір фрахтування судна, у формування екіпажу якого судновласник не приймає ніякої участі. В свою чергу, димайз-чартер охоплює як договір, за яким до фрахтувальника переходить тільки судно, так і договір, на підставі якого до фрахтувальника переходить не тільки судно, але й поступає на роботу екіпаж або його частина. В будь-якому із цих варіантів всі члени попереднього екіпажу розглядаються в якості працівників фрахтувальника. Предметом договору бербоут-чартеру є передача фрахтувальнику судна на певний час без надання послуг екіпажу. У визначенні договору бербоут-чартеру вказується, що за цим договором надається не споряджене, тобто не забезпечене будь-якими запасами, судно. Однак, міжнародна практика виходить з того, що за цим договором може бути передбачене надання не спорядженого або частково спорядженого судна. Так, як і за договором тайм-чартеру, при фрахтуванні судна за бербоут-чартером судновласник зобов'язаний надати судно фрахтувальнику за обумовлену плату і на визначений термін. В правовому регулюванні відносин по тайм-чартеру і бербоут-чартеру багато спільного, про що свідчить той факт, що ці договори регулюються однієї главою Кодексу. Зокрема, це стосується форми договору (ст. 204), змісту договору (ст. 205), укладання субдоговорів (ст. 206) тощо. |
1. Комментируемая статья содержит правило о территориальной подсудности, которое защищает интересы нарушителя. Как отмечено в п. 1 Постановления Пленума ВАС РФ от 2 июня 2004 г. N 10 "О некоторых вопросах, возникших в судебной практике при рассмотрении дел об административных правонарушениях", при решении вопроса о подсудности дел об административных правонарушениях судам необходимо руководствоваться положениями ч. 2 ст. 189, ст. 203 и ч. 1 ст. 208 АПК РФ. Указанные положения применяются и в тех случаях, когда правонарушение совершено привлекаемым к ответственности лицом вне места его нахождения либо места жительства.
При подаче заявления в арбитражный суд по месту совершения правонарушения или по месту нахождения органа, проводившего административное расследование, суд на основании п. 1 ч. 1 ст. 129 АПК РФ выносит определение о возвращении заявления.
Согласно п. 2 ст. 54 ГК РФ место нахождения юридического лица определяется местом его государственной регистрации, которая осуществляется по месту нахождения его постоянно действующего исполнительного органа, а в случае отсутствия такового - иного органа или лица, имеющих право действовать от имени юридического лица без доверенности (см. также комментарий к ст. 35 АПК РФ). Согласно ст. 29.5 КоАП в случае совершения административного правонарушения обособленным подразделением юридического лица заявление о привлечении к административной ответственности подается по месту нахождения этого обособленного подразделения.
Место жительства гражданина определяется местом его постоянного или преимущественного проживания в соответствии со ст. 20 ГК РФ, на что указывает место его регистрации (ст. 3 Закона РФ "О праве граждан Российской Федерации на свободу передвижения, выбор места пребывания и жительства в пределах Российской Федерации").
2. Пунктом 1 Постановления Пленума ВАС РФ от 2 июня 2004 г. N 10 разъяснены особенности определения подсудности дел об административных правонарушениях, совершенных юридическим лицом и связанных с деятельностью его филиалов или представительств.
С учетом положений ч. 1 ст. 202 АПК РФ дела о привлечении к административной ответственности юридического лица в связи с нарушением, связанным с деятельностью его филиала (представительства), расположенного вне места нахождения юридического лица, на основании ст. 29.5 КоАП подлежат рассмотрению по месту совершения соответствующего нарушения или по месту нахождения органа, проводившего административное расследование.
Учитывая положения ч. 1 ст. 207 АПК РФ и ч. 3 ст. 30.1 КоАП, дела об оспаривании решений административных органов о привлечении юридического лица к административной ответственности в связи с нарушениями, связанными с деятельностью его филиала (представительства), расположенного вне места нахождения юридического лица, на основании ст. 35 АПК РФ рассматривают по месту нахождения соответствующего административного органа.
При этом при рассмотрении таких дел извещения о времени и месте судебного заседания суду необходимо направить не только по месту нахождения самого юридического лица, но и по месту нахождения соответствующего филиала (представительства).