Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

2. Договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Коментар:

1. Коментована стаття стосується такої характеристики договору позики, як оплатність. За загальним правилом договір позики є оплатним. Оплата по договору позики встановлюється у вигляді відсотків, які будуть нараховуватись в залежності від строку користування майном або грошовими коштами. Коментована стаття не передбачає такий спосіб встановлення оплати за користування майном або коштами, як одноразова виплата певної визначеної суми, однак і не забороняє встановлення такої форми оплати. Однак слід визнати, що з урахуванням особливості договору позики встановлення оплати у вигляді відсотків є найбільш зручним. Розмір відсотків законодавцем не встановлюється, а отже, сторони мають право самостійно встановити розмір відсотків за користування позикою. В коментарі до ст. 1048 Цивільного кодексу України за редакцією О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової та В. В. Луця (Київ, Юрінком Інтер, 2005 р.) висловлюється думка, що розмір процентів, який буде встановлений у договорі, законом не обмежується, однак їх максимальний розмір не повинен виходити за межі розумного. Якщо проценти встановлені занадто високі, у цьому випадку договір може бути визнано недійсним як укладений під впливом тяжкої для позичальника обставини і на вкрай невигідних для нього умовах (ст. 233 ЦК), з порушенням принципів справедливості, розумності і добросовісності (ст. 3 ЦК), а також меж здійснення цивільних прав (ст. 13 ЦК). Вважаємо цю думку досить слушною.

В деяких випадках розмір відсотків за договором позики може непрямо обмежуватись окремими законодавчими актами. Так, відповідно до п. 1.11 Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. N 270, Національний банк здійснює реєстрацію укладених резидентами договорів в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34 [у редакції постанови Правління Національного банку України від 02.10.2002 N 378, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за N 841/7129 (зі змінами)] (далі - Класифікатор), процентна ставка за користування якими (з урахуванням комісій, неустойки, інших зборів, установлених договором) на дату подання резидентом-позичальником пакета документів до територіального управління не перевищує розміру максимальної процентної ставки, що встановлюється за рішенням Правління Національного банку на підставі вартості державних запозичень на зовнішніх фінансових ринках. Під час встановлення розміру такої ставки Національний банк враховує розмір дохідності українських облігацій, випущених Міністерством фінансів України, з урахуванням середнього спреду (різниці між ставками) за запозиченнями державних (урядових) і приватних позичальників на міжнародному фінансовому ринку, а також рейтингу українських суб'єктів господарювання, визначеного міжнародними рейтинговими агентствами. Національний банк здійснює реєстрацію укладених резидентами договорів в іноземній валюті 2-ї та 3-ї групи Класифікатора, процентна ставка за користування якими на дату подання резидентом-позичальником пакета документів до територіального управління не перевищує розміру середньозваженої процентної ставки, за якою уповноважені банки надають суб'єктам господарювання кредити на внутрішньому кредитному ринку. Якщо Національний банк України не здійснює реєстрацію вищевказаного договору позики, то будь-які платежі по цим договорам на території України забороняються. Отже, у відносинах між українськими та іноземними контрагентами Національний банк України непрямо встановлює вищу межу відносно відсотків за користування позикою.

2. Відсутність у договорі умови про винагороду не означає, що договір є безоплатним. В цьому разі розмір відсотків визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. Для того, щоб договір позики вважався безоплатним, необхідно прямо в договорі встановити норму, що відсотки за договором не нараховуються або інший рівнозначний вислів.

Проценти за договорами позики можуть сплачуватися позикодавцем у будь-якому погодженому сторонами порядку (у тому числі й одноразово), а якщо такий порядок сторонами не визначений, проценти мають сплачуватися щомісяця до дня фактичного повернення грошового боргу (абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК).

3. У коментованій статті встановлені два випадки, коли договір позики вважається безоплатним. а отже, відносини позики є безоплатними. Відповідно до ч. 2 ст. 1048 Цивільного кодексу України безпроцентним вважається договір позики, укладений між фізичними особами не у зв'язку із здійсненням ними підприємницької діяльності на суму, що не перевищує 50-кратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а також договір позики, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками.

Дозволимо собі не погодитися з твердженням, визначеним у коментарі до ст. 1048 Цивільного кодексу України за редакцією О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової та В. В. Луця (Київ, Юрінком Інтер, 2005 р.), що передбачене ст. 1048 ЦК правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін. Сама конструкція ч. 2 ст. 1048 написана наступним чином: "Договір позики вважається безпроцентним, якщо:...". Ми вважаємо, що у ч. 2 ст. 1048 передбачене загальне правило, якщо інше не буде передбачене договором позики. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. На наш погляд, ч. 2 ст. 1048 прямо не заборонене, наприклад, встановлення відсотків у договорі позики щодо користування речами, які визначені родовими ознаками. Хочемо також зазначити, що ч. 1 ст. 1050 опосередковано передбачає отримання винагороди у вигляді відсотків при наданні в позику речей, визначених родовими ознаками, а саме: "Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу."