Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Коментар:

1. Особа, яка вчиняє односторонній правочин, не позбавлена права нотаріально посвідчити будь-який правочин, що не суперечить законодавству. Разом з тим у ряді випадків законом встановлена обов'язковість нотаріальної форми односторонніх правочинів. Так, відповідно до закону, обов'язково мають бути нотаріально посвідчені: довіреності на укладення правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню (ч. 1 ст. 245); довіреності, що видаються в порядку передоручення (ч. 2 ст. 245), заповіти (ст. 1247). У випадках, встановлених законом, до нотаріального оформлення правочину прирівнюється його засвідчення певною посадовою особою, наприклад, командиром військової частини, начальником лікувального закладу, начальником місця позбавлення волі (ст. 245).

Односторонній правочин, нотаріальна форма якого не дотримана, визнається нікчемним (ч. 2 ст. 215). До нього застосовуються наслідки, передбачені ст. 216 (див. коментар до неї).

2. Частина 2 коментованої статті допускає визнання одностороннього правочину, який не був посвідчений нотаріально, дійсним у судовому порядку з метою захисту прав та законних інтересів особи, яка його вчинила. Визнання дійсним нотаріально непосвідченого правочину можливо за наявності двох умов: а) правочин відповідав справжній волі особи, яка його вчинила; б) нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Право подачі позову про визнання правочину дійсним на підставі ч. 2 ст. 219 має як особа, яка вчинила такий правочин, так і особа, на користь якої його вчинено. Однак суд у таких випадках не зобов'язаний визнавати правочин дійсним, а лише може це зробити. Таким чином, навіть за наявності умов, визначених у ч. 2 ст. 219, суд може на свій розсуд визнати правочин дійсним або не визнавати його таким.