Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора.

Довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, крім довіреностей на право розпорядження нерухомим майном, довіреностей на управління і розпорядження корпоративними правами та довіреностей на користування і розпорядження транспортними засобами.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

5. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах може посвідчуватися реєстратором, депозитарієм, зберігачем, нотаріусом та іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, чи в іншому порядку, передбаченому законодавством.

Коментар:

1. Коментована стаття визначає форму довіреності. Основне правило щодо форми довіреності полягає в тому, що довіреність вчиняється у такій же формі, в якій відповідно до закону має вчинятися відповідний правочин. При цьому словосполучення "відповідно до закону" слід тлумачити широко, враховуючи те, що проста письмова або нотаріальна форма може бути надана будь-якому правочину, навіть якщо із закону обов'язковість такої форми не випливає (ч. 2 - 4 ст. 639 ЦК). Таким чином, якщо, наприклад, повірений уповноважується укласти договір найму будівлі строком до трьох років у нотаріальній формі (ч. 2 ст. 793 ЦК встановлює обов'язковість нотаріального посвідчення такого договору, якщо він укладений строком на три роки і більше), то і довіреність на вчинення такого правочину має бути посвідчена нотаріально.

Слід звернути увагу також ще на одну обставину, що стосується загальних положень про форму довіреності. З контексту ч. 1 ст. 245 чітко випливає, що довіреність має відповідати формі, в якій вчиняється правочин. Іншими словами, якщо повірений уповноважений на вчинення усного правочину, то і довіреність може бути зроблена усно. Однак норму ч. 1 ст. 245 ЦК слід розглядати лише у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 244 ЦК, з якої чітко слідує, що довіреність завжди вчиняється письмово. Отже, довіреність має бути вчинена принаймні у простій письмовій формі.

2. Нотаріальна форма довіреності вимагається в таких випадках: 1) якщо правочин, який має вчинити повірений, вимагає нотаріальної форми. При цьому якщо повірений уповноважений на вчинення кількох правочинів, з яких тільки один має бути посвідчений нотаріально, довіреність також має бути вчинена у нотаріальній формі; 2) якщо довіреність видана в порядку передоручення, крім випадків посвідчення довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції посадовими особами, визначеними частиною четвертою коментованої статті.

Основні правила нотаріального посвідчення довіреностей зводяться до наступних.

Згідно абзацу другого пункту 146 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові. З цієї норми можна зробити висновок, що довірителем за довіреністю може виступати лише один суб'єкт, що не відповідає правовим реаліям, коли, наприклад, повірений уповноважується на вчинення правочинів від імені та в інтересах учасників спільної сумісної власності. Тому в даному разі слід керуватися нормою ч. 1 ст. 58 Закону "Про нотаріат", яка встановлює можливість посвідчення доручень (під "дорученнями" даний Закон має на увазі довіреності), які складені від імені однієї особи або кількох осіб.

Слід підкреслити, що Інструкція згадує про те, що у довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представникові. З цього випливає, що навіть у випадку видачі повіреному загальної (генеральної) довіреності у її тексті мають бути чітко перераховані повноваження повіреного. Згідно зразка загальної довіреності, що виданий згідно наказу Міністерства юстиції України від 31 жовтня 2006 року (додаток 14), довіритель уповноважує повіреного: "розпоряджатись всім моїм майном, з чого б воно не складалось і де б воно не знаходилось, укладати всі дозволені законом правочини з розпорядження майном: купувати, продавати, приймати у дар, обмінювати, заставляти і приймати під заставу будови та інше майно, здавати в оренду, проводити розрахунки з укладених договорів, розривати договори, отримувати належне мені майно, гроші (вклади), у тому числі з валютних рахунків, цінні папери, а також документи від усіх осіб, установ, підприємств, організацій...".

Крім того, доцільно закцентувати увагу на тому, що довіреність опосередковує представницькі відносини, а відтак її предметом можуть бути лише юридичні дії. З цієї позиції юридично неграмотним є оформлення довіреності на керування транспортним засобом. Безумовно, повірений наділяється довірителем повноваженнями щодо здійснення низки юридичних дій, пов'язаних з представництвом інтересів довірителя в органах ДАІ, проте цілком очевидним є той факт, що головна мета видачі такої "довіреності" - передання однією особою іншій прав на керування транспортним засобом, тобто здійснення фактичних дій. Оскільки фактичні дії не можуть бути предметом представництва, в таких випадках доцільно укладати або оплатний договір найму, або безоплатний договір позички транспортного засобу.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце та дата її складання (підписання), прізвища. Імена, по батькові (повна назва юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а у необхідних випадках і посада, яку вони займають. У довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їхній статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання) (абзац п'ятий пункту 146 Інструкції).

Не можна визнати юридично коректним положення пункту 149 Інструкції, яким встановлено, що довіреності від імені малолітніх, неповнолітніх, а також осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними або обмежено дієздатними, посвідчуються з дотриманням вимог пункту 40 цієї Інструкції. Справа в тому, що згідно ст. ст. 32, 37 ЦК неповнолітні та особи, цивільна дієздатність яких обмежена, вчиняють правочини хоча і з урахуванням обмежень, передбачених даними нормами, але від свого імені. Відтак, і довіреності вони укладають самостійно, але за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. По-друге, в коментарі до статті 242 ЦК вже підкреслювалося, що повноваження представників за законом є невіддільними від них і не можуть бути предметом передоручення, що підтверджується і нормою абзацу сьомого пункту 40 Інструкції. Аналогічний висновок стосується неможливості передачі повноважень щодо схвалення правочинів, вчинених неповнолітніми та обмежено дієздатними, їх батьками (усиновлювачами) або піклувальниками.

Важливим є питання про можливість видачі довіреності неповнолітнім та особою, цивільна дієздатність якої є обмеженою. На практиці деякі нотаріуси такі довіреності посвідчують, якщо на це отримана згода батьків (усиновлювачів), піклувальників, а в необхідних випадках - також органів опіки та піклування. Більше того, повіреним за такою довіреністю також іноді призначається особа, яка не має необхідного обсягу дієздатності для вчинення правочину за довіреністю. Вважається, що для вчинення повіреним правочину за довіреністю також необхідне одержання згоди зазначених осіб (див.: Нотаріат для Вас. - 2006. - N 7-8. - С. 84).

На наш погляд, складання довіреностей особами з неповною та обмеженою дієздатністю за умови отримання такої згоди слід допустити, оскільки в протилежному випадку вони позбавляються права на видачу довіреностей взагалі: ні батьки (усиновлювачі), ні піклувальник таким правом не наділені. Інакше слід розв'язувати питання щодо цивільної дієздатності повіреного. Якщо повірений не здатен в силу недостатнього обсягу своєї дієздатності укласти правочин і потребує на це згоди інших осіб, у посвідченні довіреності нотаріусу слід відмовити, адже представництво ґрунтується на особистих відносинах і передбачає особисте виконання своїх повноважень повіреним, без обумовлення їх здійснення необхідністю одержання згоди інших осіб.

Повноваження за нотаріально посвідченими довіреностями можуть бути передані телеграфом. Телеграма-довіреність складається з тексту довіреності та посвідчувального напису з розшифруванням підпису нотаріуса і його печатки (пункт 152 Інструкції).

Довіреність, яка видана в порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню після подання основної довіреності, у якій застережено право на передоручення, або після подання доказів того, що представник за основною довіреністю примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність (абзац перший пункту 153 Інструкції).

У довіреності, виданій в порядку передоручення, не допускається передання повіреній особі права на передоручення; така довіреність не може містити в собі більше прав, ніж їх передано за основною довіреністю; строк її дії не може перевищувати строку дії основної довіреності; в цій довіреності мають бути вказані час і місце посвідчення основної довіреності, прізвище, ім'я, по батькові особи, якій видана основна довіреність, і особи, якій вона передоручає свої повноваження, а в необхідних випадках і їх службове становище (абзаци четвертий, п'ятий, шостий пункту 153 Інструкції).

На основній довіреності робиться відмітка про передоручення (абзац сьомий пункту 153 Інструкції).

Посвідчені нотаріусами довіреності підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, встановленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей, що затверджене наказом Міністерства юстиції України від 28 грудня 2006 р. N 111/5.

3. Частиною 3 коментованої статті визначаються правила посвідчення довіреностей посадовими особами відповідних органів. При цьому довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Так начальники військово-лікувальних закладів (госпіталю, санаторію тощо), їх заступники з медичної частини, старші або чергові лікарі можуть посвідчувати довіреності осіб, які перебувають на лікуванні у цих закладах. Причому ЦК дозволяє складати такі довіреності не тільки військовослужбовцям, тобто особам, які проходять військову службу (п. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"), але і будь-яким іншим особам, що перебувають на лікуванні у військово-лікувальному закладі.

Правовідносини щодо порядку посвідчення таких довіреностей регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. N 419 "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених", що діє у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. N 940.

Довіреність військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де несе службу військовослужбовець. А в разі, якщо пунктах дислокації такої військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу немає нотаріуса або органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" може в певних випадках вчиняти нотаріальні дії, командири (начальники) вказаних військових угрупувань можуть посвідчувати також довіреності робітників, службовців, членів їхніх сімей і членів сім'ї військовослужбовця, що перебувають у вищевказаних пунктах дислокації.

Якщо особа тримається в установі виконання покарань або в слідчому ізоляторі, її довіреність може бути посвідчена начальником такої установи. Установами виконання покарань відповідно до ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу України є арештні доми, кримінально-виконавчі установи (виправні центри, виправні колонії), спеціальні виховні установи (виховні колонії). Слідчим ізолятором є установа для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту (ст. 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

Якщо особа проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, її довіреність може бути посвідчена відповідною посадовою особою органу місцевого самоврядування (головою сільської, селищної ради. Право на вчинення посадовими особами органів місцевого самоврядування нотаріальних дій також встановлене ст. 1 Закону України "Про нотаріат", а також підпунктом 5 пункту "б" частини 1 статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

4. Довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) також можна посвідчити нотаріально. Разом з тим частина 4 коментованої статті дозволяє засвідчувати такі довіреності посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання. Дані довіреності не прирівняні до нотаріальних, однак є допустимими для вчинення вищевказаних дій.

5. З прийняттям Закону України "Про акціонерні товариства" коментована стаття була доповнена частиною 5, яка визначає перелік осіб, що можуть посвідчувати довіреності на право участі та голосування на загальних зборах (правда в самій статті не вказано про те, що загальні збори саме стосуються акціонерних товариств). Такі довіреності, крім нотаріусів та інших посадових осіб, що вчиняють дії прирівняні до нотаріальних, можуть посвідчувати також реєстратор, депозитарій та зберігач.

Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" встановлено, що депозитарій цінних паперів - юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Реєстратор визначається тим же законом як юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку ліцензію на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Зберігач, в свою чергу, - це комерційний банк або торговець цінними паперами, який має ліцензію на зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, що належать йому, так і тих, які він зберігає згідно з договором про відкриття рахунку в цінних паперах; при цьому зберігач не може вести реєстр власників цінних паперів, щодо яких він здійснює угоди.