Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

3. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

4. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Коментар:

1. Головним значенням поділу майна, що є у спільній сумісній власності, є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі (ч. 3 ст. 372 ЦК). Поділ може бути проведений як за договором між співвласниками, так і в судовому порядку. При поділі кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному майні. З цього слідує, що необхідною умовою здійснення поділу є попереднє визначення часток за домовленістю співвласників або в судовому порядку.

Якщо майно не може бути поділено між співвласниками у натурі пропорційно до розмірів їхніх часток, особа, яка отримала майно, вартість якого є меншою, ніж вартість частки у спільному майні, має право на компенсацію недоодержаного. Можлива і ситуація, при якій один або кілька з учасників спільної сумісної власності при поділі взагалі не отримують майно у натурі, а мають взамін цього право на грошову або іншу матеріальну компенсацію, розмір та форма якої визначається за домовленістю між співвласниками, а у разі виникнення спору - судом.

Оскільки необхідною умовою поділу майна, яке є у спільній сумісній власності, є попереднє визначення часток учасників у праві власності, при здійсненні поділу за ст. 372 ЦК слід керуватися правилами, які регулюють поділ майна, що є у спільній частковій власності (див. коментар до ст. 367 ЦК), а також виділ частки (див. коментар до ст. 364 ЦК), адже процедури виділу і поділу відбуваються на аналогічних засадах.

2. Частина друга коментованої статті встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності. Дана презумпція може бути спростована домовленістю (договором) між співвласниками, законом або рішенням суду. "Обставинами, що мають істотне значення" для зміни розміру часток на підставі судового рішення можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного із співвласників в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, вчинення співвласником дій, що порушують права інших співвласників, матеріальне становище співвласників тощо.

Спеціальні норми, що визначають засади відступу від принципу рівності часток при поділі спільного майна, можуть міститися в окремих нормативних актах. Так, ч. 2 ст. 70 СК при вирішенні питання про поділ майна між подружжям надає суду право відступити від засад рівності часток подружжя, зокрема, якщо один з них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Частка чоловіка або дружини може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК).

3. Інші особливості поділу спільного сумісного майна між подружжям визначені ст. 71 СК. Зокрема, слід звернути увагу на наступні з них:

1) навіть у випадку існування між подружжям спору суд має враховувати домовленості сторін, що стосуються деяких аспектів поділу майна, а саме домовленістю сторін може бути визначена юридична доля неподільного майна інакше, ніж у вигляді надходження його у власність одного з подружжя (ч. 2 ст. 71 СК). Оскільки таке майно після поділу не може надалі бути об'єктом спільної власності подружжя, слід припустити, що мається на увазі оплатна реалізація такого майна подружжям з наступним поділом виручених від неї грошових коштів;

2) при проведенні поділу суд враховує не лише інтереси сторін спору - чоловіка та дружини - але й дітей (ч. 1 ст. 71 СК);

3) речі професійних занять в межах частки у спільній власності присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у професійній діяльності (ч. 3 ст. 71 СК);

4) якщо одержання майна у натурі неможливе, чоловік (дружина) згідно ч. 4, 5 ст. 71 СК одержують право на компенсацію, яка може бути виплачена не в будь-якій матеріальній, а лише в грошовій формі (порівн. з ч. 2 ст. 364 ЦК);

5) присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у спільній власності допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК (ч. 4 ст. 71 СК). Слід зауважити, що ЦК таких випадків не передбачає. Більше того, у абзаці другому ч. 2 ст. 364 ЦК підкреслюється, що компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою;

6) присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 71 СК).

При проведенні поділу спільного майна подружжя судом мають бути враховані також положення ч. 6, 7 ст. 57 СК.

4. Якщо предметом поділу є нерухоме майно, договір про його поділ укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Посвідчений нотаріально договір поділу є правовстановлювальним документом на нерухоме майно згідно вимог Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5. Право власності на нерухоме майно, набуте одним з колишніх співвласників у роздільну власність, підлягає наступній державній реєстрації (див. пункт третій коментарю до ст. 367 ЦК). Сам договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, державної реєстрації не вимагає.