Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

2. Гарант не має права на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Коментар:

1. Юридичний факт виконання гарантом свого обов'язку у відповідності з умовами гарантії є водночас правоприпиняючим (зобов'язання гаранта припиняється на підставі ст. 569 ЦК України у зв'язку з його належним виконанням) і правовстановлюючим, оскільки є підставою для виникнення якісно нових правовідносин між боржником і гарантом. Останній набуває права вимагати від боржника відновлення його майнової сфери у попередньому стані і кореспондуючий йому обов'язок боржника здійснити відшкодування майнових витрат гаранта. Реалізація цього права здійснюється за допомогою регресного зобов'язання.

На жаль, чинний ЦК України не містить загальних положень, безпосередньо присвячених регресу. Разом з тим про зворотну вимогу (регрес) мова йде в окремих статтях ЦК України. При цьому законодавець використовує терміни "регрес" або "зворотна вимога" як тотожні. Наприклад, у відповідності із ст. 544 ЦК України боржник, що виконав солідарний обов'язок в повному обсязі, має право на зворотну вимогу (регрес) до інших солідарних боржників; згідно із ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі сплаченого тощо. Лише на підставі аналізу подібних норм можна визначити регресне зобов'язання як зобов'язання, в силу якого регредієнт (в даному випадку - гарант), будучи зобов'язаним перед третьою особою (бенефіціаром) до виконання, має право віднести його повністю або частково на рахунок регресата (принципала), дія або бездіяльність якого спричинили притягнення регредієнта до такого виконання. Регресне зобов'язання є окремим інститутом зобов'язального права; самостійним, абсолютно незалежним від основного зобов'язанням, яке виникає лише після припинення першого. Тобто право на регрес у гаранта виникає з моменту припинення гарантії в результаті належного виконання.

Надання гаранту права на регрес пов'язано з запобіганням безпідставному збагаченню принципала за рахунок гаранта, що було б вкрай несправедливим по відношенню до боржника, який порушив основне зобов'язання. З огляду на зазначене, умова про відмову гаранта від права на регрес, яка може бути включена до договору гаранта та принципала, виходячи із буквального тлумачення ст. 569 ЦКУ, не може вважатися дійсною.

2. Як передбачено ч. 1 ст. 569 ЦК України, гарант, який виконав своє зобов'язання у відповідності з умовами гарантії, має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові.

Реалізація права гаранта на зворотну вимогу (регрес) залежить від дотримання двох умов:

1) гарант одержує відшкодування лише тоді, коли виплата здійснена у відповідності з умовами гарантії;

2) відшкодуванню підлягає лише сума, виплачена бенефіціару на виконання зобов'язання гаранта по гарантії. Він не має права претендувати на відшкодування за рахунок принципала сум, сплачених бенефіціару в порядку абз. 2 ст. 566 ЦКУ на відшкодування збитків та/або неустойки у разі порушення гарантом свого зобов'язання (прострочення оплати або оплати в неповному обсязі тощо).

3. За регресним зобов'язанням гарант не може вимагати від принципала більшу суму, ніж та, яка була сплачена бенефіціару по гарантії. Проте це не означає, що гарант повинен зазнати у зв'язку з виконанням гарантійних зобов'язань збитків. Тому закон надає можливість гаранту вимагати від боржника: 1) сплати процентів за користування чужими грошовими коштами на суму, виплачену кредитору, 2) відшкодування шкоди, керуючись загальними нормами про цивільно-правову відповідальність у формі відшкодування збитків, яких зазнав гарант у зв'язку із несвоєчасним поверненням сум в порядку регресу принципалом, 3) сплати неустойки, якщо така була передбачена в договорі про надання гарантії. Збитки та неустойка підлягають стягненню з боржника при наявності умов (підстав) цивільно-правової відповідальності. Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦКУ гарант має право вимагати стягнення виплаченої по гарантії суми з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних.

Як випливає із ст. 536 ЦК України, боржник зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, а саме за користування грошовими коштами гаранта внаслідок їх збереження. Проценти підлягають нарахуванню з моменту задоволення гарантом вимог бенефіціара, тобто з моменту початку користування боржником грошовими коштами гаранта. Розмір процентів доцільно визначити в договорі про надання гарантії. За відсутності такої домовленості за аналогією можна застосовувати ст. 1048 ЦК України, згідно з якою розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

4. Як випливає із ч. 1 ст. 569 ЦКУ, сторони можуть домовитися про інший порядок відновлення майнових прав гаранта. Виходячи із договірної побудови гарантійних правовідносин, найдоцільніше включати таку умову до договору про надання гарантії, який укладається між гарантом та принципалом (див. ст. 560 ЦКУ з коментарем).

У вказаному договорі сторони можуть змінити порядок реалізації права гаранта на зворотну вимогу (регрес), межі зобов'язання принципала перед гарантом, строки платежу, форми розрахунків, передбачити обов'язок принципала відшкодувати гаранту його майнові витрати не в повному обсязі тощо. Наприклад, розмір відшкодування на користь гаранта може бути обмежений певною сумою. Дуже часто питання про зменшення розміру відшкодування постає в контексті врахування сум, сплачених принципалом гаранту за видачу гарантії. За загальним правилом, розмір відшкодування боржником сум, сплачених гарантом за умовами гарантії, не залежить від суми оплати послуг гаранта. Водночас, в договорі про видачу гарантії може бути передбачено зменшення суми, належної гаранту з принципала в порядку регресу, на суму винагороди, одержаної гарантом за видачу гарантії. Також в договорі про надання гарантії сторони можуть передбачити строк сплати принципалом гаранту відповідних грошових коштів.

5. Гарант позбавляється права на зворотну вимогу (регрес), якщо суми були сплачені не у відповідності з умовами гарантії. Найбільш типові випадки невиконання або неналежного виконання умов гарантії можуть виникнути у разі, коли гарант: 1) здійснив виплату по гарантії, проте в порушення ст. 564 ЦКУ не витребував від бенефіціара всю необхідну документацію або не встановив її відповідність умовам гарантії; 2) виплатив бенефіціару суму з перевищенням розміру, визначеного в гарантії, чим порушив ст. 566 ЦКУ; 3) сплатив бенефіціару суму по закінченні строку дії гарантії із недотриманням вимоги ч. 1 ст. 561 ЦКУ та ч. 4 ст. 563 ЦКУ тощо.

Норма ч. 2 ст. 569 ЦКУ є диспозитивною, тому в договорі про надання гарантії можуть бути передбачені інші випадки, коли гарант позбавляється права на зворотну вимогу (регрес) до боржника.