Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Коментар:

1. Майно, яке передається у заставу, може перебувати у спільній сумісній або у спільній частковій власності.

Якщо майно є об'єктом права спільної сумісної власності, укладення договору застави щодо нього одним із співвласників можливе лише за наявності згоди усіх інших співвласників. Якщо договір застави за домовленістю між його контрагентами вимагає нотаріального посвідчення або при укладенні договору іпотеки згода інших співвласників має бути подана письмово та нотаріального посвідчена (абзац третій ч. 2 ст. 369 ЦК). Крім того, аналіз змісту ч. 3 ст. 65 СК дає підстави вважати, що письмова згода другого з подружжя подається у будь-якому випадку при передачі майна у заставу, навіть якщо договір застави і не підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки за ч. 3 ст. 65 СК письмова згода другого з подружжя вимагається при укладенні усіх договорів з приводу цінного майна.

Варто звернути увагу на те, що на практиці чимало договорів про заставу (іпотеку) майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, укладаються не просто за згодою інших співвласників, а самими співвласниками як заставодавцями в тих випадках, коли ці співвласники вказані у правовстановлювальному документі на майно-предмет застави. Пов'язано це з бажанням заставодержателя попередньо одержати гарантовану згоду усіх співвласників не лише на передачу майна у заставу, але й остаточно узгодити інші питання, які виникають при укладенні договору застави, зокрема, страхування предмета застави, визначення обсягу основного зобов'язання, порядку звернення стягнення при невиконанні основного зобов'язання. І лише у разі коли інші співвласники не вказані у правовстановлювальному документі на заставлене майно, але є підстави вважати, що майно перебуває у спільній сумісній власності, договір застави, як правило, укладається і посвідчується за умови одержання згоди інших співвласників. Проте і в цьому можна рекомендувати, щоб усі співвласники виступили заставодавцями за договором, оскільки невиконання основного зобов'язання призведе до звернення стягнення на заставлене майно, а участь у договорі не усіх його власників може істотно ускладнити процедуру звернення стягнення (див. також коментар до ст. 369 ЦК).

2. Значно складнішим є правове регулювання застави майна, що є об'єктом права спільної часткової власності. За зовнішньо імперативним правилом ст. 361 ЦК учасник спільної часткової власності самостійно розпоряджається своєю часткою. Однак згідно коментованої статті згода інших співвласників вимагається при укладенні договору застави щодо майна, яке є у спільній власності, незалежно від її виду, тобто поширюється і на правовідносини з приводу розпорядження часткою у праві спільної часткової власності.

Натомість спеціальні норми заставного (іпотечного) законодавства наділяють такого співвласника правом самостійного застави своєї частки, якщо вона є виділеною в натурі. Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про заставу" майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі. Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

Наведені норми не лише не узгоджуються зі ст. 578 ЦК, проте не можуть бути реалізовані, оскільки виділ в натурі частки із спільного майна тягне за собою припинення права спільної власності для учасника, який виділився (див. коментар до ст. 364 ЦК). Іншими словами, право самостійно заставити майно виникає у колишнього співвласника з моменту припинення для нього відносин спільної власності, а тому зазначені норми Законів "Про заставу", "Про іпотеку" практично забороняють здійснення застави частки учасника у спільній частковій власності (див. також пункт 2 коментарю до ст. 361 ЦК).

3. Боржниками за основним зобов'язанням, яке забезпечується заставою майна, яке є об'єктом спільної власності, можуть виступати як співвласники-заставодавці, так і один або кілька них або третя особа. В останньому випадку співвласники виступають майновими поручителями (ч. 1 ст. 583 ЦК). Крім того, інші співвласники є майновими поручителями і у разі, коли один з них уклав основний договір не з приводу спільного майна, а від свого імені. В такому випадку заставодавцем є як боржник за основним зобов'язанням, так і інші співвласники, які не мають жодного відношення до основного зобов'язання, а є майновими поручителями. З урахуванням того, що законодавство не дозволяє виступати на стороні заставодавця одночасно і боржнику за основним зобов'язанням, і майновому поручителю (ч. 1 ст. 583 ЦК), договір застави за участю співвласників, які не є учасниками основного зобов'язання, слід оформляти у вигляді окремого документа.

З метою охорони їхніх прав усі співвласники мають бути ознайомлені зі змістом основного зобов'язання, його розміром, строком, порядком та умовами виконання.