Цивільний кодекс України (ЦКУ). Науково-практичний коментар.

1. Заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави.

2. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

3. Заставодавець має право заповідати заставлене майно. Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним.

4. Заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи.

Коментар:

1. Оскільки обтяження майна заставою не позбавляє заставодавця права власності на це майно, він за загальним правилом зберігає право користування ним. Однак обсяг такого права користування заставодавця є вужчим, ніж обсяг права користування майном, яке не перебуває у заставі. По-перше, власник заставленого майна може використовувати його лише у відповідності з його призначенням, в той час як особа, чиє майно не обтяжено заставою, користується ним вільно, на свій розсуд, якщо це не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 319 ЦК). По-друге, право заставодавця як власника вилучати з речі плоди та доходи (ст. 189 ЦК) може бути обмежене за договором застави, навіть у випадку, коли предмет застави залишається у користуванні заставодавця. По-третє, заставодавець може бути позбавлений права використання речі-предмета застави, якщо це встановлено договором або випливає із суті застави. Прикладом реалізації останнього положення може бути позбавлення заставодавця користуватися річчю при закладі навіть у випадку, коли річ залишається у нього, але під замком та печаткою заставодержателя (ч. 2 ст. 44 Закону "Про заставу").

За відсутності у законі або договорі зазначених обмежень або заборон заставодавець має право користування предметом застави відповідно до його призначення, незалежно від того, чи існує спеціальна вказівка про це у тексті договору застави.

2. Частина друга коментованої статті містить загальне правило про те, що заставодавець має право розпорядження предметом застави за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором. Наведена норма має вищу юридичну силу порівняно з відповідними правилами Закону "Про заставу", ч. 1 ст. 17 якого, навпаки, виходить з презумпції права заставодавця на розпорядження предметом застави, якщо інше не передбачено законом або договором. Разом з тим за ч. 2 ст. 17 Закону "Про заставу" відчужувати предмет застави заставодавець має можливість винятково за згодою заставодержателя, без посилання на можливість зміни даної норми у законі або договорі.

Важливо, що за ч. 2 ст. 586 ЦК винятки з правила про неможливість заставодавця відчужити або іншим чином розпорядитися майном можуть встановлюватись лише договором. З цього випливає, зокрема, те, що норми ч. 1 ст. 10 Закону "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", які дозволяють відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати і кваліфікують набувача даного майна, як добросовісного і такого, до якого права на рухоме майно переходять без обтяжень за умови відсутності відомостей про обтяження такого майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, не повинні застосовуватись до заставних правовідносин.

Спеціальні норми стосовно розпорядження боржником предметом іпотеки вміщені у Законі "Про іпотеку". Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону "Про іпотеку" право іпотекодавця на відчуження предмета іпотеки, передання його у спільну діяльність, лізинг, оренду, користування можливо виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо її отримання було необхідним, є підставою для виникнення у заставодержателя права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання (пункт перший ч. 1 ст. 592 ЦК), а порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави - права вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а якщо його вимога не буде задоволена - права на звернення стягнення на предмет застави (пункт другий ч. 2 ст. 592 ЦК).

3. Будучи істотно обмеженим у праві розпорядження предметом застави шляхом передачі його іншим особам за договором, заставодавець водночас зберігає право на складання заповіту щодо предмета застави. Оскільки право заповідати майно є одним з основним елементів цивільної правоздатності фізичної особи, обмеження у договорі застави даного права заповідача є нікчемним. Аналогічна норма закріплена і в Законі "Про іпотеку" (ч. 4 ст. 9 Закону).

При настанні смерті заставодавця і переході предмета застави у власність правонаступника (спадкоємця) усі обтяження, що випливають із застави, зберігають юридичну силу. Цей висновок є відображенням принципу слідування, що є притаманним заставі. В силу цього принципу застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи (ч. 1 ст. 27 Закону "Про заставу"). В цілому аналогічне правило закріплюється Законом "Про іпотеку", згідно якого у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ч. 1, 2 ст. 23 Закону).

Особливості спадкування іпотечних зобов'язань після смерті фізичної особи - іпотекодавця визначає ч. 3 ст. 23 Закону "Про іпотеку". Згідно цієї норми якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Це означає, що незважаючи на те, що до спадкоємця боржника за договором іпотеки - іпотекодавця не переходить обов'язок відповідати за основним зобов'язанням, забезпечене іпотекою, додаткове, забезпечувальне іпотечне зобов'язання зберігає свою силу. Складається незвичайна ситуація, коли у спадщину переходить забезпечувальне зобов'язання, незважаючи на те, що обов'язок відповідати за невиконання боржником основного зобов'язання припинився у зв'язку зі смертю боржника. Тому кредитор за основним зобов'язанням має право лише звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо основне зобов'язання не виконано. При цьому якщо виручених внаслідок звернення стягнення коштів не вистачає для задоволення вимог кредитора він не має права одержати задоволення своїх вимог за рахунок іншого майна спадкоємця, оскільки спадкоємець в силу наведеної вище норми не відповідає перед кредитором за виконання основного зобов'язання.

4. Право користування предметом застави належить заставодержателю лише якщо це прямо передбачено у договорі. Навіть у випадку, коли заставодержателю за договором предмет застави був переданий у володіння, сам по собі цей факт ще не породжує наділення його правом користування предметом застави, якщо тільки це право прямо не визначено у договорі.

Наведене правило узгоджується і з Законом "Про заставу", за ч. 1 ст. 46 якого заставодержатель договору закладу має користуватися предметом закладу, якщо це передбачено договором.

Договором на заставодержателя, який володіє та користується предметом застави, може бути покладений обов'язок здобувати з предмета застави плоди та доходи. Існування такого правила обґрунтовано необхідністю захисту інтересів боржника, адже отримані заставодержателем плоди та доходи спрямовуються на погашення основного зобов'язання, а також на інші цілі, зокрема, на утримання предмета закладу (ч. 1 ст. 46 Закону "Про заставу").