Кодекс торгового мореплавания Украины (КТМ Украины) с комментариями к статьямСтаття 184. Поняття договору морського перевезення пасажираЗа договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу - також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу - і плату за провезення багажу. Перевезення охоплює час перебування пасажира та його каютного багажу на судні, час посадки на судно і висадки, а також доставки пасажира водним шляхом з берега на судно і назад, якщо плата за доставку входить у вартість квитка або якщо судно, що використовується для цього допоміжного перевезення було надано перевізником. Перевезення іншого багажу, який не є каютним багажем, охоплює час із моменту прийняття його перевізником, службовцем або агентом перевізника на березі або на борту судна до моменту його видачі перевізником, службовцем або агентом перевізника. Коментар: Коментована стаття дає легальне визначення договору морського перевезення пасажира. Дане визначення аналогічне тому, що міститься в ст. 910 Цивільного кодексу України. Таке співпадіння ч. 1 ст. 184 Кодексу та ч. 1 ст. 910 ЦК свідчить про те, що договір перевезення пасажира на морському та на інших видах транспорту аналогічний за своїм змістом. Проте, безумовно, наявність явної схожості цих договорів не позбавляє договір морського перевезення пасажира своєї специфіки. На сьогодні на морські пасажирські перевезення припадає незначна частина всіх перевезень в Україні. Це пов'язано з тим, що такі види транспорту як залізничний, автомобільний або повітряний є більш швидкими, мають розвинену інфраструктуру і здатні в повній мірі задовольнити потреби населення в перевезеннях. Що ж стосується морського транспорту, то морські судна частіше використовуються для виконання туристичних, прогулянкових рейсів, тобто мають так звану круїзну функцію. Недаремно вперше до розділу V Кодексу внесена глава 4 "Договір морського круїзу". Відповідно до визначення договору перевезення пасажира, що міститься в ч. 1 коментованої статті сторонами цього договору виступають перевізник та пасажир. Перевізником на морському транспорті може виступати будь-яке морське пароплавство (судноплавна компанія) або порт. В ролі перевізника також може виступати як власник судна, так і фрахтувальник за договором тайм-чартеру або бербоут-чартеру. Тобто, на відміну, наприклад, від залізничного транспорту, перевезення на якому здійснюються виключно суб'єктами державної форми власності, тобто залізницями, на морському транспорті ними можуть виступати суб'єкти господарювання незалежно від форми власності і організаційно-правової форми. Обов'язковою вимогою для здійснення перевезення пасажирів на морському транспорті є наявність у перевізника відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення такого роду діяльності відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року та наказу Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від 30 січня 2002 року "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом". Пасажир - це фізична особа, яка користується морським транспортом на підставі особистого проїзного документу або є членом організованої групи осіб, яка проїздить на підставі придбаного групового проїзного документа. Пасажирські перевезення за видами сполучення можуть поділятися на: - внутрішні (каботажні), тобто ті що пов'язують між собою українські порти; - закордонні (міжнародні), що пов'язують українські і іноземні порти; - місцеві, що здійснюються суднами портового пасажирського флоту між пунктами, які входять в межи певної адміністративно-територіальної одиниці; - приміські, що пов'язують портові пункти, які розміщені на певній території, що адміністративно підпорядкована місту (району). Основним обов'язком перевізника є доставити пасажира і його каютний багаж в пункт призначення. Так, перевізник зобов'язаний надати пасажиру вказане в проїзному документі місце на судні. Якщо з вини перевізника пасажир не використовує своє місце згідно проїзного документу (при заміні судна, продажу двох квитків на одне місце тощо), пасажиру повинно бути надано за його згодою рівноцінне місце або місце більш високої категорії без здійснення доплати. Перевізник зобов'язаний забезпечити дотримання оголошеного розкладу і заходу судна у вказані пункти і у визначені строки. Крім того, за договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується у випадку здачі пасажиром багажу доставити багаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі. Перевезення багажу має багато спільного із перевезенням вантажу і відрізняється від останньої тим, що здійснюється у зв'язку з перевезенням пасажира за наявності у нього квитка. Багаж перевозиться на тому ж самому судні, що й пасажир за наявності на судні спеціального багажного відділення. Договір перевезення багажу, хоч і доповнює договір перевезення пасажира, але є окремим договором, що укладається між перевізником і пасажиром. Тобто, при перевезенні пасажира і його багажу укладаються два договори, які різні за своєю юридичною природою і змістом. Так, якщо договір перевезення пасажира є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов, то договір перевезення багажу є реальним, що вважається укладеним з моменту передачі пасажиром багажу перевізнику. Частинами 2 та 3 коментованої статті визначаються періоди перевезення для пасажира, каютного багажу та багажу. Ч. 2 ст. 184 відповідає Афінській конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року (далі - Афінська конвенція), яка чітко встановлює періоди перевезення пасажира і каютного багажу: початок посадки; час знаходження на борту судна; період висадки. В цей час включається також період, протягом якого пасажир та його каютний багаж доставляються водним шляхом з берега на судно або навпаки, коли вартість такого перевезення включено до вартості квитка або коли судно, використовуване для цього допоміжного перевезення, було надане в розпорядження пасажира перевізником. Пасажир, що очікує посадки в порту або на причалі ще не вступив до стадії перевезення і тому відповідно до Афінської конвенції щодо пасажира перевезення не охоплює період, протягом якого він перебував на морському вокзалі, на причалі або в будь-якій іншій портовій споруді чи на ній. Для каютного багажу період перевезення може не співпадати з періодом перевезення пасажира. Якщо пасажир сам доставляє свій багаж на борт судна і не передає його агентам або працівникам перевізника ані в момент посадки (висадки), ані в момент доставки водним транспортом на або з судна, ані в момент знаходження каютного багажу на борту судна, то періоди перевезення пасажира і його каютного багажу співпадають. Якщо ж каютний багаж передається перевізнику, його працівникам або агенту для доставки на борт судна або для доставки на причал, морський вокзал тощо, то для каютного багажу період доставки закінчиться з моменту, коли він буде виданий пасажиру. Це правило міститься в п. 8 ст. 1 Афінської конвенції. Період перевезення для іншого багажу починається з моменту прийняття його перевізником, його службовцем або агентом на березі чи на борту судна до моменту його пасажиру, про що свідчить ч. 3 коментованої статті та п. 8 ст. 1 Афінської конвенції. |
1. Арбитражный суд принимает судебные акты в форме решения, постановления, определения (ч. 1 ст. 15 АПК РФ). Определение представляет собой судебный акт арбитражного суда, принимаемый в ходе осуществления судопроизводства по делу. В отличие от судебного решения определением не завершается рассмотрение дела по существу. Тем не менее определением оформляется окончание судебного разбирательства без вынесения судебного решения (определение о прекращении производства по делу, определение об оставлении заявления без рассмотрения).
Определение арбитражного суда может выноситься по различным вопросам. В некоторых случаях АПК 2002 г. прямо предусматривает необходимость вынесения определения, например при решении вопроса о разбирательстве дела в закрытом судебном заседании (ч. 4 ст. 11), о самоотводе или об отводе (ч. 5 ст. 25), о замене ненадлежащего ответчика надлежащим или привлечении надлежащего ответчика в качестве второго ответчика (ч. 4 ст. 47), о вступлении в дело третьего лица, заявляющего самостоятельные требования относительно предмета спора (ч. 4 ст. 50), о привлечении переводчика (ч. 3 ст. 57), об истребовании доказательств (ч. 6 ст. 66) и т.д. Однако в ходе судебного разбирательства возникают и другие ситуации, когда выносится определение (например, о вызове свидетеля, об объявлении перерыва в судебном заседании и др.). Процессуальные действия, совершаемые арбитражным судом, оформляются определением.
Существует несколько классификаций определений арбитражного суда. В качестве оснований для разграничения различных видов чаще всего выступают субъект вынесения определения, цели или характер воздействия на процесс, форма, а также порядок обжалования.
В зависимости от состава суда определение может быть единоличным или коллегиальным. Случаи коллегиального рассмотрения дел арбитражным судом по первой инстанции предусмотрены в ст. 17 АПК РФ: дела, относящиеся к подсудности Высшего Арбитражного Суда РФ, дела об оспаривании нормативных правовых актов, дела о несостоятельности (банкротстве), если иное не установлено федеральным законом, дела, направленные в арбитражный суд первой инстанции на новое рассмотрение с указанием на коллегиальное рассмотрение. Коллегиальное рассмотрение дел в арбитражном суде первой инстанции осуществляется в составе трех судей или судьи и двух арбитражных заседателей. Но даже при коллегиальном рассмотрении возможно вынесение определения единолично судьей. Например, дело рассматривается коллегиально, а определение о принятии искового заявления, о подготовке дела выносится судьей единолично.
По цели вынесения определения подразделяют на подготовительные, пресекательные, заключительные, восполнительные, дисциплинирующие и связанные с исполнительным производством.
Подготовительные определения чаще всего связаны со стадиями возбуждения и подготовки дела к судебному разбирательству. Целью вынесения данных определений является обеспечение рассмотрения и разрешения дела в установленные законом сроки и постановление законного и обоснованного судебного решения. В качестве примера можно назвать определение о принятии искового заявления (ч. 3 ст. 127 АПК РФ), о подготовке дела к судебному разбирательству (ч. 1 ст. 133 АПК РФ), об истребовании доказательств (ч. 6 ст. 66 АПК РФ) и т.д.
Пресекательные определения препятствуют возбуждению дела арбитражным судом или прекращают производство по делу: об оставлении искового заявления без движения (ч. 1 ст. 128 АПК РФ), о возвращении искового заявления (ч. 2 ст. 129 АПК РФ) и др.
Заключительные (или завершающие) определения направлены на окончание рассмотрения дела без вынесения судебного решения, разрешающего его по существу (к примеру, определение об утверждении мирового соглашения (ч. 5 ст. 141 АПК РФ), о прекращении производства по делу в связи с принятием арбитражным судом отказа истца от иска (ст. 150 АПК РФ) и т.д.).
Восполнительные определения связаны с вынесенным по делу судебным решением (постановлением) и направлены на устранение описок, опечаток и явных арифметических ошибок или на разъяснение его содержания.
Дисциплинирующие определения сориентированы на обеспечение выполнения задач по укреплению законности и предупреждению правонарушений в сфере предпринимательской и иной экономической деятельности, а также по формированию уважительного отношения к закону и суду (например, определение о наложении судебного штрафа).
Арбитражный суд выносит определения не только в ходе судебного разбирательства, но и после вынесения судебного решения, которым спор разрешен по существу. Такие определения связаны с исполнительным производством и направлены на обеспечение исполнения решения суда: о восстановлении пропущенного срока для предъявления исполнительного листа к исполнению (ч. 2 ст. 322 АПК РФ), об отсрочке или рассрочке исполнения судебного акта (ч. 2 ст. 324 АПК РФ), о выдаче дубликата исполнительного документа (ст. 323 АПК РФ) и др.
В практике арбитражные суды чаще всего используют другие виды определений: 1) окончательные, с помощью которых завершается рассмотрение дела без вынесения решения; 2) промежуточные, фиксирующие рассмотрение отдельных вопросов в ходе движения дела от возбуждения до его логического завершения. В частности, создание апелляционных судов в арбитражной системе, которые в большинстве своем находятся на значительном расстоянии от судов первой инстанции, привело к тому, что Высший Арбитражный Суд РФ предусмотрел специальный порядок при обжаловании промежуточных судебных актов <1>.
--------------------------------
<1> См. подробнее: информационное письмо Президиума ВАС РФ от 5 сентября 2006 г. N 112 "О применении части 1 статьи 188, части 2 статьи 257, части 2 статьи 275 Арбитражного процессуального кодекса Российской Федерации при обжаловании определений отдельно от обжалования судебного акта, которым заканчивается рассмотрение дела по существу".
В судебно-арбитражной практике в одном определении часто объединяется разрешение нескольких вопросов. Поэтому можно говорить о таком виде определений, как смешанные. Например, соединение в одном документе определения о принятии заявления к производству, о подготовке дела к судебному разбирательству и о времени и месте проведения предварительного судебного заседания довольно типично для арбитражных судов первой инстанции. А при рассмотрении дел об административных правонарушениях возможно также указание на время и место проведения судебного заседания (см. комментарий к гл. 14 АПК РФ).
По порядку обжалования определения можно подразделить на две группы: 1) определения, которые могут быть обжалованы отдельно от обжалования судебного акта, которым заканчивается рассмотрение дела по существу; 2) определения, обжалование которых отдельно от судебного акта не предусмотрено АПК РФ, но в отношении которых могут быть заявлены возражения при обжаловании судебного акта, которым заканчивается рассмотрение дела по существу (см. комментарий к ст. 188 АПК РФ).
2. По форме выделяют определения в виде отдельного судебного акта и занесенные в протокол (так называемые протокольные определения). И в том и в другом случае АПК РФ предусматривает обязательное соблюдение письменной формы. Однако содержание определений в зависимости от их вида разнится. Так, определение, выносимое в виде отдельного судебного акта, должно по своему содержанию соответствовать требованиям, предусмотренным ст. 185 АПК РФ. Протокольное определение оформляется в произвольной форме, но с обязательным включением сведений о вопросе, по которому выносится определение, мотивов, по которым суд пришел к своим выводам, и выводов по результатам рассмотрения вопроса.
3. В случае, когда АПК 2002 г. устанавливает возможность обжаловать определение отдельно от обжалования судебного акта, которым заканчивается рассмотрение дела по существу, выносится определение в виде отдельного судебного акта. В качестве примеров можно назвать определения о наложении судебного штрафа (ч. 12 ст. 66 АПК РФ), об обеспечении иска или об отказе в этом (ч. 7 ст. 93 АПК РФ) и др.
По остальным вопросам, возникающим в ходе рассмотрения дела, может быть вынесено определение в виде отдельного судебного акта или занесенное в протокол на усмотрение арбитражного суда.
Так, в отличие от судов общей юрисдикции арбитражные суды часто выносят определение об отложении рассмотрения дела и протокольно, и в виде отдельного судебного акта. Например, если в заседание явились некоторые лица, участвующие в деле, то суд, откладывая рассмотрение дела, может внести сведения о времени и месте следующего судебного заседания в протокол. Соответственно лица, присутствующие в зале судебного заседания, расписываются в протоколе, что рассматривается как надлежащее судебное извещение. Если есть не явившиеся в данное судебное заседание, то судья вынужден вынести определение об отложении в виде отдельного документа, поскольку судебные извещения осуществляются путем направления лицам, участвующим в деле, копии судебного акта. В гражданском процессе извещение происходит с помощью направления повестки, поэтому судья не выносит определение в виде отдельного судебного акта.
4. Определение арбитражного суда в виде отдельного судебного акта должно выноситься в совещательной комнате в условиях, обеспечивающих тайну совещания судей (в совещательной комнате могут находиться только лица, входящие в состав суда, рассматривающего дело; доступ в помещение других лиц и иные способы общения с судом запрещены и т.д.).
5. Протокольное определение может быть вынесено арбитражным судом без удаления в совещательную комнату. В данном случае определение постановляется в зале судебного заседания и включается в протокол. Если дело рассматривается коллегиальным составом судей, то после совещания на месте (без удаления в совещательную комнату) суд выносит протокольное определение.